№ 61 (2025)
Статті
-
КУЗНІ ВІЛЬРЮ (ЛОТАРИНГІЯ) ТА КАМІННІ ЧАВУННІ ПЛИТИ У ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИЧНОМУ КОНТЕКСТІ ЄВРОПИ XVI–XIX СТ.
У статті досліджено роль кузень Вільрю в Лотарингії та Бару в контексті військовополітичних конфліктів Європи з кінця XVI до початку XX ст. Аналізується роль чавунних камінних плит як історичних джерел, що віддзеркалюють політичні, соціальні й економічні процеси регіону. Розглядаються чавунні плити з гербами Філіпа III Іспанського та місцевої знаті, їхнє значення для вивчення геополітичних змін, а також вплив Франко-прусської війни 1870–1871 рр. на залізорудний басейн Лотарингії.
-
СУПРАСЛЬСЬКІ КАНТИКИ XVII СТ. ЯК ПАМ’ЯТКА БАРОКОВОЇ СЛОВЕСНО-МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ КИЇВСЬКОЇ МИТРОПОЛІЇ
У статті проведено історико-джерелознавчий та стилістичний аналіз Супрасльських кантиків кінця XVII ст. як пам’ятки духовної музики Київської митрополії. Дослідження ґрунтується на міждисциплінарному підході, що поєднує музикознавчі, філологічні, кодикологічні та історико-культурні методи. Особливу увагу приділено вивченню словесномузичної стилістики кантиків у контексті барокової естетики та античної піфагорійської космології. Аналіз джерельної бази, зокрема рукописного комплексу з фондів Бібліотеки Академії наук Литви ім. Врублевських, дав змогу уточнити локалізацію, структурні особливості та культурне значення пам’ятки. Словесно-музичний аналіз двох показових кантиків — «Возбранной Воєводѣ» та «Ангел предстатель со небес» — демонструє поєднання візантійського текстового змісту з народною музичною стилізацією, характерною для київської традиції.
-
МУЗИЧНИЙ ОСЕРЕДОК У СОФІЙСЬКОМУ МОНАСТИРІ ЧАСІВ КИЇВСЬКОГО АРХІЄПИСКОПА/МИТРОПОЛИТА РАФАЇЛА ЗАБОРОВСЬКОГО (1731–1747)
У статті окреслено історію побутування архієрейського хору Софійського монастиря часів Київського архієпископа/митрополита Рафаїла Заборовського. Досліджено кадровий склад хору, визначено статус співаків у соціальній структурі насельників Софійського монастиря першої половини XVIII ст., проаналізована біографія їх очільника — «реєнта». Розглянута роль Рафаїла Заборовського у житті хористів, а також зроблено спробу проаналізувати його особисте сприйняття музики як явища — як у церковному, так і у світському житті.
-
ЧОЛОВІЧІ ПОХОВАННЯ XVIII–XIX СТ. З РОЗКОПОК НА ОСТРОВІ ДУБОВЕЦЬ ПОБЛИЗУ ДУБНА В 2019–2020 РР.: КРАНІОМЕТРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ
Результати антропологічних досліджень корінного населення волинського села XVIII–XIX ст. поки що залишаються обмаль висвітленими в наукових публікаціях. Запропоноване дослідження побудоване на вивченні морфології черепів мешканців села Підборці за допомогою краніометрії. Воно дає можливість скласти уявлення про прикметні антропологічні риси українців XVIII–XIX ст., села Південної Волині Підборці, а також надає необхідні відомості для того, щоб порівняти їх із рисами мешканців волинського міста у майбутньому. Дослідженням перевіряється гіпотеза про те, що певна кількість похованих чоловіків могла походити із Західної та Центральної Європи, а висота черепної коробки характерніша для представників балтійських народів. Статтю присвячено публікації та порівняльному аналізові чоловічої краніологічної серії XVIIІ–XIX ст., отриманої під час розкопок на території Свято-Вознесенського монастиря на околиці міста Дубна у 2019–2020 рр., де розміщувалося кладовище села Підборці. В основу дослідження покладено принципи історизму та об’єктивності, було використано загальнонаукові (аналіз і синтез), історичні (порівняльно-історичний), антропологічні та статистичні методи. В роботі використані також комп’ютерні програми, які створили Б. О. й О. Г. Козінцеви 1991 р. Залучено 14 краніометричних ознак за Р. Мартіном. Мета роботи — ввести у науковий обіг новий матеріал, дати загальну характеристику чоловікам із с. Підборці XVIIІ–XIX ст. на тлі суміжних етнічних груп України та Східної, Центральної, Південної і Західної Європи (синхроністичний метод), визначити відстані між окремими серіями XII–XІX ст. за допомогою багатовимірного канонічного та кластерного аналізу й з’ясувати місце чоловіків з Підборців у системі краніологічних типів Європи. Вперше було створено сільську чоловічу серію з с. Підборці XVIIІ–XIX ст., до якої залучено 18 черепів. За даними морфології, згідно з середнім значенням краніометричних ознак, цю серію можна охарактеризувати як брахікранну, тобто черепна коробка велика. Ортогнатне обличчя помірно широке, різко профільоване, висота його мала. Орбіти помірно високі, ніс середньоширокий і випнутий також помірно. Застосувавши порівняння квадратичних відхилень 58 основних ознак та індексів чоловічих черепів із Підборців зі стандартними, можна припустити, що досліджувана вибірка неоднорідна. При порівнянні цієї чоловічої групи XVIІI–XIX ст. з синхронними краніологічними серіями XII–XІX ст. з території Європи методом багатовимірного канонічного та кластерного аналізу відзначено її подібність до групи черепів Homo Sapiens з Волині та Середнього Подніпров’я.
-
Візії Криму в щоденниках і подорожніх нотатках мандрівників кінця XVIII — першої половини ХІХ ст.
У статті на основі щоденників, листів і подорожніх записок мандрівників аналізується становище Кримського півострова наприкінці XVIII — першої половини ХІХ ст. після його включення до складу Російської імперії. Увага звертається на епістолярії подорожніх які належали до різних народів, станів, культур, мали різні політичні погляди і світоглядні позиції, що дає змогу об’єктивно реконструювати процеси які розгорталися у межах регіону. Наприкінці XVIII ст. Кримським півостровом подорожували: француз Жільбер Ромм, іспанець Франсіско де Міранда, німець Петер-Симон Паллас, росіянин Петро Сумароков. Його, також, відвідали англійки Елізабет Крейвен і Мері Холдернесс та ін. 1825 р. польські мандрівники Адам Міцкевич і Генрік Жевуський Кілька мандрівок регіоном, у 1930–1940-хх рр., здійснив Дюбуа де Монпере. У 1940-х рр. Крим побачили український історик Микола Костомаров, німецький барон Август фон Гакстгаузен та ін. Встановлено що метою подорожей були цікавість до «екзотики» й іншої культури, бажання відвідати нові землі, які здобула імперія, відпочинок, покращення стану здоров’я й навіть шпигунство. Мандрівники зафіксували спустошення земель, релігійне й соціальне пригноблення місцевого населення, руйнацію архітектурних пам’яток, створення атмосфери страху. Отже, подорожні фіксували занепад «старого» (татарського) Криму, і розвиток нового — російського, який полягав у розбудові стратегічних міст (зокрема Севастополя, який виник на місці невеликого селища Актіар) і шляхів, зведенні фортів і бастіонів, показовості, бутафорності й розкоші заміських резиденцій місцевих чиновників й найближчого оточення царів.
-
ДІЯЛЬНІСТЬ АРХІЄРЕЙСЬКОГО ХОРУ ПОЧАЇВСЬКОЇ ЛАВРИ У 1830-х — 1860-х рр. (ЗА МАТЕРІАЛАМИ ДЕРЖАВНОГО АРХІВУ ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ)
Установлено виняткову історичну місію архієрейського хору Почаївської лаври. Відзначено його помітний вплив на розвиток української духовної музики ХІХ ст. Розкрито імена видатних регентів і талановитих співаків хору 1830–1860-х рр. З’ясовано проблеми освітнього рівня та матеріального забезпечення представників цього колективу. Окреслено особливості репертуарної політики та жанрово-стильової палітри виконуваних піснеспівів. Зауважено кооперацію з Варшавським та Житомирським кафедральними хорами.
-
РЕЦЕПЦІЯ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЛІБЕРАЛЬНИХ ТА НАЦІОНАЛЬНИХ ІДЕЙ У ПРЕСІ ГРОМАДІВСЬКОГО РУХУ: НА ПРИКЛАДІ ЖУРНАЛУ «ОСНОВА» (1861–1862)
У статті досліджується рецепція, адаптація та трансформація європейських ліберальних і національних ідей на шпальтах петербурзького журналу «Основа» (1861–1862) — ключового друкованого органу раннього етапу громадівського руху. На основі методів інтелектуальної історії, історико-порівняльного аналізу та дослідження публікацій журналу розкривається специфіка українського ліберально-національного дискурсу. Аналіз програмних статей Миколи Костомарова, Пантелеймона Куліша та Володимира Антоновича демонструє, що «Основа» не була пасивним ретранслятором західних ідеологій, а виступала інтелектуальною лабораторією, де відбувався синтез європейських концепцій (індивідуальні права, федералізм, народний суверенітет) з українським історичним наративом і культурними реаліями. Доведено, що діяльність «Основи» заклала ідеологічне підґрунтя для подальшого розвитку українського національного руху, сформулювавши унікальну модель ліберального націоналізму, де боротьба за громадянські свободи була нерозривно пов’язана з утвердженням національної суб’єктності.
-
ПОЛЬСЬКЕ НАСЕЛЕННЯ КИЄВА НАПРИКІНЦІ ХІХ — НА ПОЧАТКУ ХХ СТ. (СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ ТА КУЛЬТУРНИЙ АСПЕКТИ)
Досліджено життя поляків Києва наприкінці ХІХ — початку ХХ ст. Проаналізовано статистику загальної чисельності поляків у Києві. Визначено, що найбільше поляків було зайнято у промисловості, торгівлі, сфері послуг. Однією з основних форм участі поляків у культурному житті Києва були культурно-освітні організації. Встановлено, що правова дискримінація польського населення торкалася багатьох сфер його життєдіяльності.
-
ПАСІЧНИЦЬКИЙ VADEMECUM О. МИРОНА ЛІТИНСЬКОГО 1912 р. ТА ЙОГО ПРОЄКЦІЯ В ЕКСПЕДИЦІЙНИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ МАТЕРІАЛАХ ІЗ ЯВОРІВСЬКОГО НАДСЯННЯ ПОЧАТКУ XXI СТ.
У статті на підставі методологічних підходів етнології, мікроісторії та історії бджільництва розглянуто пасічницькі реалії початку XX ст., які зафіксував о. Мирон Літинський (1859–1912) у циклі публікацій на сторінках часопису «Яворівський голос», та зроблено їх проєкцію в сьогодення, виявлену шляхом авторських польових етнографічних спостережень 2007 р. на теренах Яворівського Надсяння. Вперше введено до наукового обігу непересічну постать М. Літинського — священника, публіциста, громадського діяча на полі пасічництва та просвітництва, висвітлено найважливіші грані його життєпису, професійної діяльності й громадських ініціатив, скерованих на впровадження найновіших здобутків пасічницької думки початку XX ст. у життєве та господарське повсякдення українського селянина, збереження і примноження його національної культурної ідентичності.
-
«Компактна маса внутрішніх ворогів»: становище литовських євреїв під час Першої світової війни за матеріалами Нафталі Фрідмана
Велика війна призвела до значного погіршення становища литовських євреїв, які опинилися посеред театру воєнних дій. На захист євреїв став їхній земляк і одновірець, депутат Державної думи Нафталі Фрідман. Мета роботи — визначити інформаційний потенціал документів з архівного фонду Нафталі Фрідмана для дослідження становища литовських євреїв під час Першої світової війни через вивчення процесів і явищ, з якими вони зіткнулись у зазначений період на основі вказаних матеріалів.
-
НІЖИНСЬКА ЖІНОЧА ГІМНАЗІЯ ІМ. Р. Б. РИМШІ ЯК ОСЕРЕДОК РОЗВИТКУ ЖІНОЧОЇ ОСВІТИ НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.
У статті висвітлено створення та діяльність ніжинської жіночої гімназії ім. Римші. Зокрема, акцентовано на причинах заснування цього навчального закладу, особливостях відкриття та функціонування установи. З’ясовано, що гімназія була створена за ініціативи Б. Римші та не мала комерційної мети, тому основним джерелом прибутку була плата за навчання від учениць. Спочатку гімназія створювалась як чотирикласний заклад, утім з часом кількість класів поступово збільшувалася. На 1919 р. у гімназії було засновано 6 класів. Гімназія, як і будь-який заклад освіти мала колегіальні органи влади — піклувальну раду та педагогічну раду. Також, при школі був заснований і батьківський комітет, який також брав участь у житті закладу. Особливістю гімназії було те, що крім передбачених програмою предметів, які викладали російською мовою, учениці додатково вивчали українську мову та історію України Ніжинська третя жіноча гімназія в зазначений період мала низку труднощів, котрі полягали як у фінансову плані, так і у відсутності власного приміщення. Тому доводилось орендувати приміщення інших установ для занять, користуватися бібліотечними фондами інших освітніх установ міста. Окрім навчального процесу, гімназія з виховною та розвивальною метою проводила для учениць гімназії екскурсії, організовувала різні заходи (літературні вечори, гуртки тощо). З приходом радянської влади заклад було реорганізовано в семирічну радянську школу.
-
НОВІТНІ СПОСОБИ ПРОВОДИТИ ДОЗВІЛЛЯ В УКРАЇНСЬКИХ СІЛЬСЬКИХ ГРОМАДАХ ГАЛИЧИНИ (КІНЕЦЬ ХІХ СТ. — 1930-ТІ РР.)
У статті на основі польових матеріалів, спогадів сучасників, архівних джерел і періодичних видань аналізуються новітні способи проводити дозвілля в середовищі українських сільських громад Галичини наприкінці ХІХ ст. — 1930-х рр. Доведено, що голосні читання, курси самоосвіти, колективні святкування під час Різдва чи Великодня, бали, фестини, а також аматорські вистави належали до популярних розваг тогочасних селян. Важливо, що вони сприяли не тільки відновленню фізичних сил, а й зростанню рівня освіченості, національному згуртуванню та культурному поступу.
-
ПЕРЕРОБКА ПРИРОДНОГО ГАЗУ В ГАЛИЧИНІ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД
Розглянуто організацію переробки природного газу в Галичині, яка була центром нафтогазової промисловості міжвоєнної Польщі. З’ясовано, що здебільшого з супутнього з нафтою газу виробляли газолін. Проаналізовано розвиток газолінової галузі в Галичині в першій половині ХХ ст. Описано виробництво зрідженого газу та його застосування у промисловості. Вивчено торгівлю продуктами переробки газу. З’ясовано, що Галичина стала центром газопереробної промисловості Польщі та одним із її осередків у Європі.
-
ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕМІЩЕННЯ ТОВАРІВ І ВАНТАЖІВ ЧЕРЕЗ МИТНИЙ КОРДОН ДРУГОЇ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ
У статті проаналізовано особливості переміщення товарів і вантажів через митний кордон Другої Речі Посполитої. Встановлено, що митна політика сприяла розвитку національної промисловості шляхом запровадження високих мит на імпортні товари, особливо в машинобудуванні, текстильній промисловості та сільськогосподарському виробництві. Доведено, що під час митного оформлення застосовувались як стандартні процедури (декларування, сплата митних зборів), так і спеціальні режими, зокрема транзитне перевезення товарів, тимчасове ввезення та зберігання в митних зонах. Наголошено, що митна система Другої Речі Посполитої була важливим інструментом державної політики, забезпечувала захист економічних інтересів країни, регулювала міжнародну торгівлю та протидіяла незаконному переміщенню товарів. Зазначено, що переміщення товарів і вантажів через митний кордон Другої Речі Посполитої віддзеркалювало загальні тенденції митної практики того часу та відігравав ключову роль у формуванні польської економіки.
-
ТЕМА МОДИ У ДИСКУРСІ ЖІНОЧОЇ ПЕРІОДИКИ МІЖВОЄННОЇ ГАЛИЧИНИ: «ЖІНОЧА ВОЛЯ», ДОДАТОК ДО ЧАСОПИСУ «ЖІНОЧА ДОЛЯ»
Статтю присвячено дослідженню феномена моди в часописі «Жіноча Воля» (додаток до «Жіночої Долі»), орієнтованому на сільське жіноцтво міжвоєнної Галичини. З використанням дискурс-аналізу, якісного контент-аналізу та історико-культурного методу опрацьовано публікації на теми одягу, зовнішності й моди. Мода тут постає як амбівалентне явище — простір між традицією і модерністю, естетикою та ощадністю, засіб культурної самореалізації й водночас чинник соціального тиску. Народний одяг репрезентується як морально й національно виправдана альтернатива міській моді. Видання формувало у читачок уявлення про «своє» та «чуже» крізь призму одягу, демонструючи, як мода ставала полем боротьби за ідентичність.
-
ДО ІСТОРІЇ ПОВСЯКДЕННЯ ЄВГЕНА КОНОВАЛЬЦЯ ТА ЙОГО СІМ’Ї: ЖЕНЕВСЬКИЙ ПЕРІОД (1930–1936 РР.)
Статтю присвячено висвітленню малодослідженого аспекту біографії Євгена Коновальця — повсякденному життю його родини в 1930–1936 рр. На основі широкої джерельної бази, яка включає спогади, листування, щоденники та діловодну документацію, розглянуто побутові умови, характер взаємин у родині, дозвілля, морально-психологічний стан Є. Коновальця, його взаємодію з оточенням та реакцію на політичні виклики. Окрему увагу приділено ролі дружини Ольги Коновалець, яка, поєднуючи домашню роботу з професійною діяльністю, організовувала побут родини в умовах еміграційного життя та матеріальних труднощів. У статті розкрито, як політичний тиск з боку урядів Польщі, СРСР та кантону Женеви створював для Є. Коновальця та його родини серйозні побутові й моральні проблеми, змушуючи шукати нове безпечне місце проживання, що згодом призвело до переїзду в Італію.
-
СТВОРЕННЯ ВІННИЦЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ТЕХНІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ: СИНТЕЗ ГЛОБАЛЬНИХ ТРЕНДІВ І ЛОКАЛЬНИХ ВИКЛИКІВ (КІНЕЦЬ 1950 — ПОЧАТОК 1960-Х РР.)
Досліджено передумови та причини заснування Вінницького національного технічного університету в глобальному, загальнорадянському та регіональному вимірах. Автори визначили, що в другій половині 1950-х рр. сформувалася сукупність ключових факторів: ідеологічні, політичні й економічні прагнення радянської влади до розвитку науки, географічна диверсифікація промисловості в рамках індустріалізації Вінниці, а також потреба в підготовці інженерних кадрів для місцевих промислових об’єктів.
-
Female Component In The Programs Of Foreign Visit To The Ussr As A Tool Of Cultural Diplomacy (Mid 1940 — Early 1970s)
Мета статті — показати роль культурної програми міжнародних візитів, зокрема сегменту жіночої складової, як важливої частини публічної дипломатії держав, котра, у свою чергу, є «м’якою силою» політики країни та стимулює увагу до держави за допомогою формування іміджу привабливості. написанні праці була використана загальнонаукова (методи синтезу і аналізу; дедукції та індукції; історико-описовий метод та метод узагальнення) та спеціально історична (історико-типологічний, порівняльно-історичний, проблемно-хронологічний методи, метод контент-аналізу) методологія дослідження, що загалом забезпечило досягнення поставлених у праці завдань. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше в українській історичній науці, на основі унікальних першоджерел, які вперше запроваджуються до міжнародного наукового обігу, досліджується «жіночий сегмент» у програмах закордонних візитів до СРСР як інструменту культурної дипломатії у середині 1940 — на початку 1970-х рр. Висновки. Аналіз унікальних першоджерел, які вперше запроваджуються до міжнародного наукового обігу, показує, що до 1945 р. у радянській дипломатії панували внутрішні, євразійські імперативи, які залежали від специфіки чинного політичного режиму, наприклад періоду масових репресій у СРСР другої половини 1930 рр. і заперечували необхідність переходу до загальноприйнятих, європейських традицій у дипломатії. Навесні 1945 р. відбувається «примирення» радянського дипломатичного протоколу з європейським церемоніалом, що можна вважати фактом революції у міжнародних відносинах. Радянський Союз прийняв до практичного застосування церемоніальні правила Західної цивілізації, а жіночий «сегмент» був далеко не останнім інструментом у формуванні позитивного образу СРСР. Принципи гостинності були важливим складником міжнародної політики Радянського Союзу. Протокольна служба МЗС СРСР робила все можливе, щоб хоча б на публічному, формальному рівні зруйнувати загальноприйнятий стереотип про радянську державу як «Імперію зла». Радянська дипломатія, разом із культурою, мистецтвом, спортом, літературою, як могли створювали позитивний імідж СРСР. До середини 1970-х рр. у Радянському Союзі не було єдиного, стандартного дипломатичного протоколу. Тільки 1976 р. було розроблено та затверджено «Основні положення протокольної практики у СРСР», розроблені МЗС СРСР. Жіноча складова в культурній дипломатії, як і вся система протокольної практики та дипломатичного церемоніалу не вирізнялися стабільністю, послідовністю, а завжди і повністю залежали від кон’юнктурних, практичних потреб чинного політичного режиму та його представників.
-
«УКРАЇНСЬКІ ВЕЧОРНИЦІ» ЯК ІНСТРУМЕНТ РАДЯНСЬКОЇ ПРОПАГАНДИ У ПРАКТИЦІ ЛЬВІВСЬКОГО ОБЛАСНОГО ВІДДІЛЕННЯ ТОВАРИСТВА «УКРАЇНА»
У статті проаналізовано діяльність радянських громадських організацій та органів влади щодо влаштування перебування іноземних туристів у Львові, а також ідеологічно-пропагандистську роботу з ними під час екскурсій, зустрічей із відомими культурними діячами, концертів, урочистих вечорів тощо. На основі документів Львівського обласного відділення Товариства «Україна» відтворено проведення урочистого вечора «Українські вечорниці» для туристів, розкрито особливості його організації, зокрема укладання концертної програми, а також висвітлено мету й завдання таких заходів. Дослідження демонструє, що «Українські вечорниці» були насамперед інструментом радянської пропаганди, а не лише засобом ознайомлення туристів із національною культурою.
-
КОНТРПАМ’ЯТЬ У СТРАТЕГІЯХ ОПОРУ ЗАМОВЧУВАННЮ ТРАГЕДІЇ БАБИНОГО ЯРУ В СССР: ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ АСПЕКТ
У статті зроблено історіографічний аналіз сучасних українських досліджень трагедії Бабиного Яру, зосереджених на стратегіях і практиках культурної пам’яті як інструменту опору совєтському замовчуванню. Особлива увага приділяється літературі, кіно, музиці, візуальному мистецтву та меморіальним практикам, які функціонували як форми неофіційного архіву й зберігали єврейську пам’ять протягом десятиліть. Методологічну основу становлять концепти історичної пам’яті, контрпам’яті та «місць пам’яті», що дають змогу інтерпретувати мовчання не як відсутність, а як специфічний режим пам’яті. На матеріалі новітньої історіографії показано її поліфонічний характер і зміщення акценту від аналізу політики амнезії до вивчення культурних агентів спротиву. Таким чином, сучасна українська історіографія пам’яті розкриває не лише межі офіційного дискурсу, а й динаміку формування альтернативних наративів, що утверджують місце Бабиного Яру в національній та європейській історії.
-
ЕНЕРГЕТИЧНИЙ ЧИННИК ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ ПРОЦЕСУ В ПЕРШІЙ ДЕКАДІ ХХІ СТ.
У статті досліджується розвиток енергетичної політики Європейського Союзу на початку ХХІ ст., зокрема у контексті відносин з РФ. Описується зростання ролі природного газу в енергетичному балансі країн ЄС і суперечності, що виникли через нові міжнародні реалії. В дослідженні віддзеркалено реакцію ЄС щодо використання в РФ енергетики як інструменту досягнення зовнішньополітичних цілей. Простежено ухвалення нових енергетичних законів, спрямованих на зменшення залежності ЄС від РФ. Проаналізовано прийняте в Єврокомісії законодавство, спрямоване на захист внутрішнього енергетичного ринку від зовнішніх загроз. Окрім того, в статті описуються заходи щодо диверсифікації постачання енергоносіїв. Досліджується розробка проєкту «Набукко». Простежено інші аналогічні ініціативи, такі як проєкти в рамках «Бакинської ініціативи», спрямовані на співпрацю ЄС із країнами Східної Європи та Кавказу. В статті розглянуто газові конфлікти між РФ та Україною, які змусили ЄС шукати нові стратегії енергетичної безпеки, зокрема модернізацію української газотранспортної системи та ухвалення «Третього енергетичного пакету» 2009 р. Загалом дослідження енергетичного фактору політики ЄС розширює горизонти для більш комплексного розуміння європейської інтеграції та історії міжнародних відносин у Європі на початку ХХІ ст.
-
ВОЄННЕ ПОВСЯКДЕННЯ МЕШКАНЦІВ КИЇВЩИНИ 2022–2025 РОКІВ: ФОРМУВАННЯ КОРПУСУ ІСТОРИЧНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ІСТОРІОГРАФІЇ
Статтю присвячено аналізу наукових, документальних і громадських ініціатив, що стосуються вивчення воєнного повсякдення мешканців Київської обл. у період повномасштабної російсько-української війни. Автори розглядають ключові напрями фіксації воєнного досвіду: від спонтанних оповідей до цілеспрямованих наукових досліджень, етнографічних експедицій, створення архівних фондів, цифрових платформ усної історії та публікацій різних жанрів — від щоденників і мемуарів до художньо-документальної прози та журналістики. Зокрема, приділено увагу діяльності Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України, Державного архіву Київської області, Архівного відділу Бучанської міськради, а також напрацюванням інших наукових інституцій та проєктів громадських активістів, зокрема «Documenting Ukraine», «Жива історія» тощо. В науковій розвідці систематизовано історичні джерела, що фіксують досвід цивільного населення в умовах окупації, бойових дій, повітряних загроз, блекаутів та життя в тилу загалом. Розглянуто як дослідницькі роботи професійних істориків, етнологів і фольклористів, так і репортажі журналістів та художньо-документальні праці на основі реальних подій (книги С. Куліди, О. Карі, О. Михеда, Є. Подобної, Б. Логвиненка та ін.). Значне місце у статті займає осмислення ролі культурного ландшафту (наприклад, Ірпеня, Києва, Фастова) як простору спротиву, нових форм солідарності та взаємодопомоги, а також волонтерських, релігійних та родинних практик в умовах війни. Автори підкреслюють важливість збереження голосів очевидців і формування корпусу джерел для подальших міждисциплінарних студій, водночас зазначаючи, що нинішні дослідження поки що фрагментарні та переважно емпіричні. В підсумку, акцент зроблено на необхідності методологічного осмислення наявного масиву даних, залучення польової етнографії, порівняльних підходів та розробки концептуальних рамок для подальших ґрунтовних досліджень воєнного повсякдення Київщини.
