Female Component In The Programs Of Foreign Visit To The Ussr As A Tool Of Cultural Diplomacy (Mid 1940 — Early 1970s)

Анотація

Мета статті — показати роль культурної програми міжнародних візитів, зокрема сегменту жіночої складової, як важливої частини публічної дипломатії держав, котра, у свою чергу, є «м’якою силою» політики країни та стимулює увагу до держави за допомогою формування іміджу привабливості. написанні праці була використана загальнонаукова (методи синтезу і аналізу; дедукції та індукції; історико-описовий метод та метод узагальнення) та спеціально історична (історико-типологічний, порівняльно-історичний, проблемно-хронологічний методи, метод контент-аналізу) методологія дослідження, що загалом забезпечило досягнення поставлених у праці завдань. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше в українській історичній науці, на основі унікальних першоджерел, які вперше запроваджуються до міжнародного наукового обігу, досліджується «жіночий сегмент» у програмах закордонних візитів до СРСР як інструменту культурної дипломатії у середині 1940 — на початку 1970-х рр. Висновки. Аналіз унікальних першоджерел, які вперше запроваджуються до міжнародного наукового обігу, показує, що до 1945 р. у радянській дипломатії панували внутрішні, євразійські імперативи, які залежали від специфіки чинного політичного режиму, наприклад періоду масових репресій у СРСР другої половини 1930 рр. і заперечували необхідність переходу до загальноприйнятих, європейських традицій у дипломатії. Навесні 1945 р. відбувається «примирення» радянського дипломатичного протоколу з європейським церемоніалом, що можна вважати фактом революції у міжнародних відносинах. Радянський Союз прийняв до практичного застосування церемоніальні правила Західної цивілізації, а жіночий «сегмент» був далеко не останнім інструментом у формуванні позитивного образу СРСР. Принципи гостинності були важливим складником міжнародної політики Радянського Союзу. Протокольна служба МЗС СРСР робила все можливе, щоб хоча б на публічному, формальному рівні зруйнувати загальноприйнятий стереотип про радянську державу як «Імперію зла». Радянська дипломатія, разом із культурою, мистецтвом, спортом, літературою, як могли створювали позитивний імідж СРСР. До середини 1970-х рр. у Радянському Союзі не було єдиного, стандартного дипломатичного протоколу. Тільки 1976 р. було розроблено та затверджено «Основні положення протокольної практики у СРСР», розроблені МЗС СРСР. Жіноча складова в культурній дипломатії, як і вся система протокольної практики та дипломатичного церемоніалу не вирізнялися стабільністю, послідовністю, а завжди і повністю залежали від кон’юнктурних, практичних потреб чинного політичного режиму та його представників.