№ 59 (2024): Сторінки історії №59
Статті
-
«КОШУЛЬ МУЖИЦКИХЬ И ЖЕНСКИХЬ»: НАТІЛЬНИЙ ТА СТЕГНОВИЙ ОДЯГ ВОЛИНСЬКОГО МІЩАНСТВА ЛИТОВСЬКОЇ ДОБИ
Метою статті є реконструкція видів нагрудного та стегнового одягу волинських міщан у першій половині XVI ст., включно з характеристикою поширених тоді матеріалів пошиття та оздоблення. Додатково, перевірялося припущення, що міський гардероб мав спільні риси з шляхетським та сільським гардеробом у залежності від матеріального становища волинського містянина. Вперше комплексно описано тканини та види натільного та стегнового вбрання волинських міщан литовської доби шляхом залучення накопиченої історіографії з історії одягу та згадок про одяг у рукописних судових актах Волині.
-
РЕЛІГІЙНІ СМАКИ: ЯЙЦЯ ПО-ГУГЕНОТСЬКИ ТА «ПРОТЕСТАНТСЬКІ» ГАСТРОНОМІЧНІ НОВАЦІЇ
Глибинні перетворення ранньомодерного періоду стимулювали зміни в гастрономічній культурі. Якщо Великі географічні відкриття привнесли нові продукти, то Реформація спонукала переглянути дієтарні обмеження, вжиток елітарних продуктів на кшталт дичини, прянощів і спецій та навіть практику іменування страв. Ця стаття сфокусована на аналізі трьох аспектів змін: структури кулінарних книг, назвотвору страв і використання кулінарної книги для політичної пропаганди у Франції та Англії.
-
ЖАНР КОНДАКА В УКРАЇНСЬКИХ МОНОДІЙНИХ РУКОПИСАХ І СТАРОДРУКАХ ХІ–XVIII СТ.: ДЖЕРЕЛОЗНАВЧИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ
Відновлено корпус кондаків-монострофів за невменними, нотолінійними й ненотованими рукописами та стародруками Київської митрополії XI–XVIII ст.; подано статистику гласів і подобнів; зауважено міжжанрову дифузію в гімнах тропарної групи (тропар, сідален, кондак) та зміну богослужбової функції окремих піснеспівів (у зв’язку з переходом на межі XIV–XV ст. зі Студійського статуту на Єрусалимський); увиразнено новий тип кондака — проіміон акафіста паралітургійної ґенези; введено до історичної музикології ненотовані книги, які мають співацькі відомості: глас, модель, діакритичні знаки.
-
ПІЗНЬОСЕРЕДНЬОВІЧНИЙ МОГИЛЬНИК У С. РЕСПУБЛІКАНЕЦЬ ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛ.
Публікацію присвячено матеріалам епізодичних досліджень ґрунтового могильника пізнього середньовіччя на території с. Республіканець Херсонської обл. Пам’ятка розміщується в околицях Кам’янської запорозької Січі, кілька разів ставала об’єктом побіжних досліджень при вивченні козацьких старожитностей і жодного разу не публікувалась. Протягом останніх 30 років було досліджено лише 7 поховань могильника. Загалом на поверхні вдалося зафіксувати ймовірні місця 28 поховальних споруд.
Характерні риси поховального обряду могильника такі. Місця поховань позначалися на поверхні невеликими закладками з плаского каменю. Місцевий вапняк, що використовувався для цього, викладався в один шар. Закладки наближеної до овалу форми перекривали поховальні ями та приблизно коригувалися з ними за розміром. Орієнтація поховальних ям — південний захід — північний схід за довгою стороною. Форма — наближена до прямокутної, з заоваленими кутами. Зафіксована глибина ям у межах 0,8–1,8 м. Кістяки покладені витягнуто на спині, головою на південний захід, зі складеними на рівні грудей або живота руками. Поховання здійснювалось у дерев’яній труні, дошки якої скріплювалися залізними кованими скобами або цвяхами. Поховання переважно безінвентарні. Поруч із кістяками зафіксовано решки різноманітних органічних матеріалів: рослин, тканини та вовни. Єдиним предметом поховального інвентарю, виявленим при дослідженні, є бронзова шпилька, що використовувалася для жіночого головного убору.
Окрім детального аналізу специфіки поховального обряду могильника автори залучили результати палеоботанічних, краніологічних і остеологічних обстежень. Під час досліджень, через практичну відсутність поховального інвентарю, що є типовим для могильників пізнього середньовіччя, було залучено метод радіовуглецевого датування. Виходячи з результатів і аналізу особливостей поховального звичаю, автори пропонують гіпотезу про відношення пам’ятки до перших поселень XVIII ст., які виникають на досліджуваній території вже після часів існування Кам’янської запорозької Січі.
-
БЕССАРАБІЯ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТ.: ВІЗІЇ ЄВРОПЕЙЦІВ
Статтю присвячено аналізу тревелогів англійських, німецьких та французьких мандрівників, які відвідали Бессарабію у першій половині XIX ст. Незважаючи на суб’єктивність і нерівномірність викладу матеріалу, вони містять цінну інформацію про регіон, яку важко знайти в інших джерелах. Дослідження виявляє, що мандрівники звертали особливу увагу на ландшафти, економіку, міста, етнічний та соціальний склад населення регіону. Вони також відзначали взаємодію різних культур і особливий статус жителів Бессарабії. На основі аналізу тревелогів виявлено, що найбільший інтерес для іноземних мандрівників представляли міста Кишинів, Сороки, Хотин і Бендери. Незважаючи на суб’єктивний характер тревелогів, вони є цінним джерелом для розуміння того, як іноземці бачили Бессарабію в той час.
-
БУДІВНИЦТВО ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ АНДРУШІВСЬКОЇ ПРИСТАНІ НА ДНІПРІ ПОБЛИЗУ М. ПЕРЕЯСЛАВА ПОЛТАВСЬКОЇ ГУБ. У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ — НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.
Судноплавство по Дніпру, найбільшій водній транспортній магістралі України, залишається актуальною темою для досліджень. Особливо цікавий період — друга половина ХІХ — початок ХХ ст. — час, коли пароплавство розвивалося найактивніше. За останні роки інтерес до цієї проблеми суттєво зріс у зв’язку з відродженням вантажних і пасажирських перевезень річкою. Одним з малодосліджених питань історії судноплавства по Дніпру імперської доби залишається створення та функціонування Андрушівської пристані поблизу м. Переяслава Полтавської губ. Це питання побіжно порушувалось у низці робіт з гідрології, географії, судноплавства, історії міста Переяслава, однак об’єктом спеціального дослідження досі не стало. У статті на основі щорічних постанов і звітів Переяславських земських зборів та Переяславської земської управи, праць з гідрології, географії, судноплавства висвітлено історію виникнення Андрушівської пароплавної пристані на Дніпрі поблизу м. Переяслава Полтавської губ. та її функціонування у другій половині ХІХ — на початку ХХ ст. З’ясовано джерельний комплекс дослідження, охарактеризовано особливості пристані, визначено вантажообіг, окреслено основні проблеми у її функціонуванні та коло питань, які потребують подальшого наукового осмислення.
-
Часопис «Руслан» як джерело вивчення української еміграції до Бразилії наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст.
Дана наукова стаття присвячена аналізу часопису «Руслан» як важливого джерела для вивчення української еміграції до Бразилії наприкінці XIX — на початку XX ст. Часопис «Руслан» був унікальним форумом для спілкування та обміну інформацією між українською громадою в Бразилії та Галичиною. Через свої статті, листи читачів, аналітичні матеріали та інші рубрики «Руслан» надавав можливість отримати унікальний погляд на соціальний, культурний та економічний контекст, у якому функціонувала українська діаспора.
У статті розглядаються такі аспекти, як мотивації еміграції українців до Бразилії, адаптація до нового середовища, проблеми та виклики, з якими вони стикалися, а також їхній внесок у розвиток бразильського суспільства. Автори аналізують різноманітні аспекти життя української громади, зокрема їхню участь у громадських та політичних процесах, збереження культурної спадщини, створення соціальних і освітніх установ, а також взаємодію з іншими етнічними групами.
У часописі описані конфлікти та непорозуміння між різними етнічними та релігійними групами в поселеннях емігрантів у Бразилії наприкінці XIX — на початку XX ст. Зокрема, українські емігранти зазнавали дискримінації та переслідувань з боку польської спільноти. Польське католицьке духовенство та чиновники виявляли ворожість до українців, застосовуючи різні методи, такі як фізичне насильство, ідеологічна пропаганда та заборона будівництва українських церков і шкіл. Українські священики стикалися з неприязню польських духовних лідерів.
Українська громада демонструвала рішучість і вміння відстоювати свої права та інтереси. Вони активно будували церкви та організовували релігійні обряди, навіть без дозволу місцевої влади. Це свідчить про сильну віру та національну свідомість українських емігрантів, які залишали батьківщину в пошуках кращого життя в інших країнах.
-
СОЦІОКУЛЬТУРНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЧИНОВНИКІВ УСТАНОВ ЗВ’ЯЗКУ ОДЕСЬКОГО ПОШТОВО-ТЕЛЕГРАФНОГО ОКРУГУ НАПРИКІНЦІ ХІХ — НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.
У статті проаналізовано соціокультурний портрет чиновників-зв’язківців півдня України наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. Встановлено, що всупереч бажанням царської влади корпус чиновників зв’язку переважно формувався з міщан і селян. Загальний освітній рівень зв’язківців був нижчим за встановлений урядом. Доведено, що кількість жінок в установах зв’язку зростала й випереджала загальні показники по імперії. Показано, що більшість зв’язківців зараховувала себе до православних. Значна маса чиновників була найпрацездатнішого віку.
-
ОСОБЛИВОСТІ АНТИЄВРЕЙСЬКОЇ ПРОПАГАНДИ ЧОРНОСОТЕНЦІВ НА ВОЛИНІ НАПЕРЕДОДНІ ТА НА ПОЧАТКУ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
Досліджено організацію та проведення Союзом російського народу антиєврейської пропаганди на Волині напередодні та на початку Першої світової війни. З’ясовано, що одним із важливих її напрямів було звинувачення євреїв в економічній експансії, лихварстві, торгівлі недоброякісними товарами на Волині в окреслений період. На основі матеріалів чорносотенної преси й архівних документів обґрунтовано, що чорносотенці на початку ХХ ст. розпочали з євреями боротьбу за економічні впливи на населення Волині. Це мало чітко окреслену мету — за допомогою споживчих товариств та фінансових установ, що перебували в підпорядкуванні Почаївського відділу СРН іще більше зміцнити свої впливи в регіоні. До організації цих структур чорносотенці залучали парафіяльне духовенство. Між тим, саме єврейський капітал відігравав панівну роль у торговельній справі на Волині, що створювало значні перепони швидкій реалізації планів СРН. Ще одним напрямом, який вдало використовували чорносотенці для дискредитації євреїв була публікація низки статей про те, як вони порушують законодавство. Це мало чітко визначену мету — активізувати антиєврейську пропаганду та одночасно з цим зміцнити економічні позиції союзників.
На початку Першої світової війни волинські чорносотенці активізували антиєврейську пропаганду, однак змінився її акцент. Враховуючи реалії воєнного часу, вони звинувачували представників цієї етнічної групи в знущанні над військовополоненими, співпраці з німецькою та австро-угорською арміями. Одночасно з цим на сторінках своїх пресових органів чорносотенці заперечували відзначення у боях євреїв-солдатів імперської армії. Суспільству нав’язувався погляд, що серед євреїв найбільше тих, хто уникав служби. Крім того, чорносотенці активно виступали проти надання «рівних прав» євреям, що могло, на їхню думку, послабити імперію. Особлива увага приділялася тій обставині, що союзники звинувачували євреїв у фінансуванні соціалістичного та соціал-демократичного рухів, боролися з самодержавством. При цьому акцент робився й на те, що німецька влада фінансувала названі політичні партії з метою посіяти розбрат в імперії. Така діяльність чорносотенців сприяла розпалюванню міжнаціонального протистояння у поліетнічному волинському суспільстві, що негативно впливало на суспільно-політичні процеси на Волині,які й так загострювалися воєнними діями у регіоні.
-
АРЕШТ І УВ’ЯЗНЕННЯ ДРУЖИН КОМАНДНОГО СКЛАДУ ПОВСТАНСЬКОГО ЗАГОНУ ОТАМАНА ЯКОВА ГОЛЬЧЕВСЬКОГО
Статтю присвячено дослідженню періоду арешту й ув’язнення дружин командного складу загону отамана Якова Гольчевського (Гальчевський, «Орел»), яких було заарештовано у вересні 1922 р. Зосереджено увагу на долі Наталі Ковбасюк, Варвари Харчук, обставинах перебування Марії Гольчевської й Тетяни Конопенко в ув’язненні. Також зазначено про свідчення щодо М. Гольчевської сотників повстанського загону Я. Гольчевського, яких заарештували більшовики. Підкреслено, що причетність Марії Гольчевської до антибільшовицького повстанського руху не доведено.
-
Антиалкогольний рух у середовищі українських селян Галичини (кінець ХІХ — 1930-ті рр.)
У статті на основі польових матеріалів та спогадів сучасників аналізується антиалкогольний рух серед українських селян Галичини наприкінці ХІХ ст. — 1930-х рр. Важливу роль в антиалкогольному русі відігравав особистий фактор, зокрема авторитет лідера, який пропагував тверезість. Наприкінці ХІХ ст. першість у антиалкогольній кампанії належала греко-католицьким священикам. У міжвоєнний період активну роль у русі зайняли вчителі, члени молодіжних організацій та громадські активісти. Для пропаганди тверезості представники сільської інтелігенції організовували місії з символічним похороном горілки, братства тверезості, регіональні віче та громадські голосування. Антиалкогольні акції часто поєднувалися з заходами щодо підтримки українських магазинів та товарів.
-
ПЕРША ДОКУМЕНТАЛЬНА ВИСТАВКА ЗАПОРІЗЬКОГО ІСТОРИЧНОГО АРХІВУ (1932 Р.) — СВІДЧЕННЯ УТВЕРДЖЕННЯ ТОТАЛІТАРИЗМУ
Інформаційна складова сучасної війни Росії проти України переконує у важливій ролі ідеологічного впливу на формування суспільної думки. Акцентуємо на виставковій діяльності архівів, що була, є і буде одним із засобів поширення й маркером панівних у суспільстві ідейних впливів. Призмою аналізу є Запорізький історичний архів, який почав діяти в результаті реорганізації архівної системи України 1932 р. За допомогою мікроісторичного та системного підходів розкрито організацію, зміст та експонування найпершої документальної виставки архіву. Показано вплив тоталітарної державно-політичної системи на дослідницьку та інформаційну діяльність архівів України.
-
РЕПРЕСІЇ КДБ ПРОТИ ДИСИДЕНТІВ ЄВГЕНА ПРОНЮКА ТА ВАСИЛЯ ЛІСОВОГО В КОНТЕКСТІ ГЕНЕРАЛЬНОГО ПОГРОМУ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО РУХУ 1972–1973 РР.
У статті проаналізовано розправу Комітету державної безпеки (КДБ) над київськими дисидентами Євгеном Пронюком та Василем Лісовим під час хвилі репресій 1972–1973 рр. Розкрито суть протестної активності інакодумців у першій половині 1972 р. проти посилення репресивного тиску з боку режиму, простежено оперативно-агентурні заходи КДБ, досліджено хід спецоперації щодо затримання Є. Пронюка та В. Лісового, вивчено слідчо-судову розправу над дисидентами.
-
ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКІ ЦЕНТРИ НА ВОЛИНІ У МІЖВОЄННІЙ ПОЛЬЩІ
В статті досліджено мережу греко-католицьких релігійних осередків на Волині, що розвивалася тут у 1920–1930-х рр. в місцях, де компактно проживали колоністи з Галичини. Розкрито роль редемптористів у формуванні та духовній опіці цих релігійних центрів, розкрито обставини перетворення частини з них на окремі парафії. З’ясовано причини підпорядкування цих парафій не уніатській ієрархії Галичини, а Луцькому католицькому біскупу. Водночас простежено контакти духовенства вказаних парафій із львівським духовним центром. Підкреслено на тісних адміністративних контактах, які волинські греко-католицькі осередки мали з неоунійними парафіями, що виникли і діяли у Волинському воєводстві Другої Речі Посполитої у цей же час.
-
АФГАНСЬКА ВІЙНА СРСР (1979–1989) НА СТОРІНКАХ ПЕРІОДИЧНИХ ВИДАНЬ ОРГАНІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ (РЕВОЛЮЦІЙНОЇ)
У статті досліджено висвітлення війни СРСР в Афганістані на сторінках газети «Шлях перемоги» й журналу «Визвольний шлях», а також використання афганського питання з боку європейських осередків Організації Українських Націоналістів (революційної) в політичній антирадянській діяльності. Джерельну базу дослідження становили публікації в газеті «Шлях перемоги» та журналі «Визвольний шлях», які датуються 1980–1989 рр. й були присвячені різним аспектам афганської війни або висвітлювали практичну діяльність ОУН (р) і Антибільшовистського Блоку Народів у зв’язку з нею.
З’ясовано, що звернення до афганської війни на сторінках періодичних видань організацій української політичної еміграції було цілком логічним з погляду на їхню націоналістичну і водночас антирадянську спрямованість. Численніші публікації в «Шляху перемоги» на афганську тематику можна умовно поділити на три групи: 1) інформаційні повідомлення, переважно невеликі за обсягом, про війну в Афганістані; 2) різні за обсягом матеріали, які висвітлювали використання афганського чинника в політичній діяльності ОУН (р) та АБН; 3) аналітичні публікації, зазвичай великі за обсягом, присвячені різним аспектам тієї війни. До останньої групи можна віднести статті у «Визвольному шляху». В цих публікаціях Афганістан тлумачився як черговий злочин Кремля, афганці — так само підневільний Москві народ, як українці в СРСР, і перемога афганських повстанців мала наблизити крах «імперії зла», а з нею — незалежність України. Попри заідеологізованість публікацій, їх емоційний і ворожий щодо СРСР стиль слід констатувати високий фаховий рівень української еміграційної журналістики. Більшість наведених у проаналізованих публікаціях фактів відповідають сучасним даним, а теоретичні й аналітичні висновки — адекватні тогочасним оцінкам західних експертів і науковців. Тож «Шлях перемоги» та «Визвольний шлях» транслювали тодішній західний погляд на афганську проблему, проте використовували її в інтересах українського визвольного руху.
-
ДІЯЛЬНІСТЬ ВИКЛАДАЧІВ ЛУЦЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО ІНСТИТУТУ ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ З ВИВЧЕННЯ ТА ЗБЕРЕЖЕННЯ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ ВОЛИНІ (1950-ті — ПОЧАТОК 1990-х рр.)
У статті проаналізовано пошукову, дослідницьку, видавничу, організаційну, громадську діяльність викладачів Луцького державного педагогічного інституту імені Лесі Українки. На основі архівних документів, матеріалів періодичної преси, наукових публікацій вчених доведено їх вагомий внесок у вивчення та збереження культурної спадщини Волині у 1950-х — на початку 1990-х рр.
-
МІЖНАРОДНА АКТИВНІСТЬ СЛОВАЦЬКОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ЕМІГРАЦІЇ НА ЗАХОДІ (1945 — ЛЮТИЙ 1947 рр.)
Ліквідація 1945 р. Словацької держави зумовила еміграцію на Захід її очільників та активістів. Спираючись на принцип національного самовизначення, вони обґрунтовували право збереження незалежної Словаччини шляхом вільного плебісциту, зверталися до міжнародних організацій та західних політиків, підтримували ідею інтеграції Центрально-Східної Європи зі Словаччиною як рівноправним членом.
-
ЛЬВІВ У ДЗЕРКАЛІ ГАЗЕТ: ПРЕСА ЯК ДЖЕРЕЛО ДО ВИВЧЕННЯ ПОВСЯКДЕННЯ МІСТА (1991–1996)
Вивчення історії повсякдення України та Львова, зокрема, в перші роки після відновлення незалежності 1991 р. Дає змогу глибше зрозуміти соціальні та культурні зміни, які формували життя суспільства, його щоденні практики, звички, побут, цінності та адаптацію до політичних і економічних викликів. Стаття є аналітичним оглядом львівської преси 1991–1996 рр., як важливого джерела для дослідження цих змін, оскільки газети віддзеркалювали реалії життя та настрої львів’ян у контексті нових соціокультурних умов.
-
ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ ВНЕСОК ПОЛЬСЬКИХ ДОСЛІДНИКІВ У ВИВЧЕННЯ КАЛЕНДАРНОЇ ЗВИЧАЄВО-ОБРЯДОВОЇ КУЛЬТУРИ УКРАЇНЦІВ XX — ПОЧАТКУ XXІ СТ.
У статті аналізується внесок провідних польських учених, краєзнавців, аматорів, письменників, громадських та релігійних діячів ХІХ–ХХ ст. в етнографічне вивчення України з погляду висвітлення календарної та обрядової культури українців. Підтверджено, що дослідники зібрали й опублікували значний масив первинних фольклорно-етнографічних записів матеріальної та духовної культури, які досі залишаються цінними для етнологічної науки.
-
РОЛЬ ХУДОЖНЬОГО ОБРАЗУ ПРИ ФОРМУВАННІ ІСТОРИЧНОЇ РЕАЛЬНОСТІ У ПРОЦЕСІ ІДЕОЛОГІЧНОЇ БОРОТЬБИ ПЕРІОДУ РАДЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ
У світлі останніх наукових досліджень зростає потреба переосмислити, окрім іншого, базові підходи до розуміння як суті історичного поступу, так і механізмів, що його забезпечують, та рушійних сил і засобів, які приводять у рух згадані механізми. Безумовно, мистецтву, а в його лоні й художньому образу присвячено численні наукові розвідки, зокрема в розрізі зв’язку між художнім образом та пропагандою, тощо. Однак поза прискіпливою увагою дослідників, як правило, залишаються підстави, що уможливлюють оперування образом, зокрема художнім у ході боротьби за історичну реальність, а також технології оперування образом як інструментом ідеологічної боротьби. Тож ця наукова робота присвячена проясненню згаданих моментів, у т.ч. апелює до підстав соціального розшарування та стратифікації, властивості образу бути основою світогляду або картини світу тощо.
-
ІСТОРІЯ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ В МЕДІА БІЗНЕСІ: ЕТАПИ РОЗВИТКУ, ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ, ВИКЛИКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ
Стаття присвячена аналізу розвитку штучного інтелекту в історичній ретроспективі, висвітленню особливостей його застосування у медіа сфері, окресленню викликів та визначенню перспектив у медіа просторі. В статті розглянуто особливості «Національної стратегії розвитку штучного інтелекту в Україні 2021–2023 рр.», окреслено рекомендації для суб’єктів у сфері медіа, які розробляють самостійно або замовляють систему ШІ у професійних розробників і для тих, що використовують системи ШІ, які розробили треті особи. Автори проаналізували дослідження Deloitte щодо медійної сфери в контексті загроз та майбутніх перспектив медіа бізнесу, окреслено рекомендації щодо впровадження ШІ в медіа сфері. Дослідження проведено за підтримки Guangzhou International Sister City Universities Alliance в рамках міжнародного дослідницького проєкту «Artificial intelligence in the media business».
-
ІНЖЕНЕРНО-ТЕХНІЧНЕ ОБЛАШТУВАННЯ ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ УКРАЇНИ ПІД ЧАС ВІДСІЧІ РОСІЙСЬКОЇ АГРЕСІЇ (2014–2018)
Російська агресія проти України сформувала принципово новий історичний контекст, в якому нові виклики обумовили необхідність переосмислення усталених принципів та підходів у науці до безпеки державного кордону. Зокрема, вивчення нового досвіду, пов’язаного з інженерно-технічним обладнанням ділянок, що охороняються. Статтю присвячено історичному аналізу інженерно-технічного облаштування українсько-російської ділянки державного кордону для захисту (охорони) державного кордону в умовах російської агресії, яка в 2014–2018 рр. здійснювалася гібридними методами. Встановлено, що військові експерти, на основі результатів досліджень, наголошували на перевазі високотехнологічних засобів спостереження та контролю над капітальними фортифікаційними спорудами. Бойовий досвід, набутий під час антитерористичної операції на Донбасі довів, що попри принципові зміни характеру бойових дій військово-інженерна підготовка територій до їх оборони не втратила актуальності. У Державній прикордонній службі України завжди приділяли значну увагу інженерному облаштуванню державного кордону. Наведено статистичні дані, які надають уявлення про масштабність заходів з інженерно-технічного облаштування українсько-російської ділянки державного кордону в заявлений період.
