№ 60 (2025): №60
Статті
-
МОНГОЛЬСЬКЕ ВТОРГНЕННЯ В УГОРСЬКЕ КОРОЛІВСТВО (1241–1242 РР.): ТАКТИКА СТОРІН ТА ОСОБЛИВОСТІ ВІЙСЬКОВОЇ КАМПАНІЇ
Монгольська навала 1241–1242 рр. стала серйозним випробуванням для Угорського королівства, внесла зміни в його політичний устрій, демографію, військову сферу. Досі немає відповідей щодо людських втрат королівства, вплив факторів довкілля під час військової кампанії, причин відступу монголів та іншого. Низка вчених, мотивуючи судження браком джерельної бази, не бере до уваги такі важливі чинники як спротив місцевого населення, кліматичні умови та ландшафт. Статтю присвячено розгляду тактики та стратегії сторін під час монгольського вторгнення до Угорщини у 1241–1242 рр. Особливу увагу зосереджено на обороні угорських фортець, зокрема Естергома й Секешфегервара. Розглянуто причини відступу військ монголів з території Угорського королівства, наслідки вторгнення для держави.
-
СУДОВІ ТА ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ ЗАПОРОЗЬКОЇ СІЧІ Й УКРАЇНСЬКОЇ ГЕТЬМАНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ (СЕРЕДИНА ХVІ — КІНЕЦЬ ХVІІІ СТ.) В СУЧАСНІЙ ВІТЧИЗНЯНІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ
На основі наукових праць сучасних вітчизняних науковців у статті висвітлено стан наукового осягнення судових і правоохоронних органів Запорозької Січі та Української гетьманської держави, визначено репрезентативність джерельної бази дослідження. Простежено основні напрями наукового освоєння досліджуваної теми та їх змістове наповнення.
-
ЛІТЕРАТУРНЕ ТОВАРИСТВО ІМЕНІ АДАМА МІЦКЕВИЧА (1886–1891 рр.)
У статті висвітлюється діяльність Літературного товариства імені Адама Міцкевича в перші роки її існування, з акцентом на знакові події формування адміністративної структури та налагодження видавництва часопису. Аналізується формування внутрішньої роботи, фінансування, адміністрування та комунікації всередині організації. З’ясовано, які інструменти поширення знань про творчість А. Міцкевича використовувало товариство, особливості видання творів поета. В дослідженні простежується історія товариства в перші роки його існування в призмі проблем та шляхів їх вирішення.
-
ШЕЙКОВСЬКИЙ КАЛЕНИК ВАСИЛЬОВИЧ — УКРАЇНСЬКИЙ ЕТНОГРАФ (ДО 190-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ)
У статті розглянуто наукову й освітню діяльність К. В. Шейковського, визначного представника української етнографії, мовознавства та педагогіки. Проаналізовано ключові аспекти його наукової спадщини, зокрема внесок в розвиток української етнографії, створення Південно-руського словника та популяризація української мови й культури через просвітницьку діяльність. Охарактеризовано значення праць Шейковського для формування теоретичних основ української лексикографії, а також їх роль у збереженні й утвердженні культурної ідентичності.
-
МИСЛИВСЬКІ БЕНКЕТИ УКРАЇНСЬКОЇ ШЛЯХТИ НА ПРИКЛАДІ МАЄТНОСТЕЙ РОДУ ПОТОЦЬКИХ У АНТОНІНАХ
Гастрономічна історія України в ХХІ ст. звільняється від колоніальних та постколоніальних стереотипів, аргументовано виходячи за межі трактування національної кухні та гастрономічної традиції як винятково рустикальної. Візія статті — реконструювати і представити складний і недосліджений в українській історичній науці феномен мисливської бенкетної традиції шляхетської резиденції XІХ — початку ХХ ст. як складової гастрономічної історії України. Географічні межі статті охоплюють маєтності польсько-литовсько-руського роду графів Потоцьких в Антонінах (Волинь, Україна) — фокус дослідження, Львові (Галичина, Україна), Ланьцуті (Подкарпатське воєводство, Польща). Статтю присвячено бенкетним традиціям та етикету, бенкетному простору, ролі маєткових шеф-кухарів, унікальних рисах меню та гастрономічних особливостях резиденції, відтворених на основі мемуарів її власників і гостей.
-
FORMATION OF THE UKRAINIAN DIASPORA IN KAZAKHSTAN IN THE SECOND HALF OF THE 19th — 20th CENTURIES
Статтю присвячено становленню української діаспори на території Казахстану в другій половині ХІХ–ХХ ст. Актуальність дослідження визначається підвищенням інтересу з відновленням незалежності України до розвитку в ХІХ — на початку ХХ ст. українського населення сучасного Казахстану, яке перетворилося на стабільну складову демографічного, соціально-економічного, політичного та культурного життя республіки, що показує приклад успішної адаптації етносу в іншокультурному середовищі. Поряд з етапами міграцій та кількістю переселенців, висвітлюються переселення й депортація в дореволюційний та радянський періоди. В ході дослідження цієї проблеми ми спиралися на праці й документи, розглянувши які, змогли простежити розміщення та призвичаєння українців на території Казахстану. Охарактеризовано кліматичну, соціально-психологічну, господарську, побутову, культурну адаптацію. Особливо виділено соціально-культурні відносини переселенців із автохтонними мешканцями. Матеріалами дослідження стали відомості з творів російських, радянських, казахстанських, українських дослідників, журнали та службові записки, дані зарубіжних джерел та ін. Введено у науковий обіг матеріали Центрального державного архіву Республіки Казахстан та Архіву Президента Республіки Казахстан. У створенні атмосфери міжетнічної згоди Республіка Казахстан показує позитивний приклад.
-
Українська еміграція до Боснії і Герцеговини на початку ХХ ст. (за матеріалами часопису «Руслан»)
У статті розглядається феномен української еміграції до Боснії та Герцеговини початку ХХ ст. на матеріалах часопису «Руслан». Цю еміграцію представлено як багатогранний історичний процес, сформований економічними, соціальними та політичними чинниками, які суттєво вплинули на життя української еміграції та розвиток української діаспори. У статті проаналізовано повідомлення в «Руслані» про міграцію, наголошується на недостатній підготовленості та невідповідній системі підтримки емігрантів. Попри ці перешкоди, українська громада в Боснії та Герцеговині прагнула зберегти культурну самобутність і релігійні традиції. Підкреслено активну роль таких діячів, як отець Йосиф Гродський, зусилля Греко-Католицької Церкви у вирішенні духовних та соціально-економічних потреб емігрантів. Робота Гродського включала створення центрів підтримки, просування освіти й сприяння інтеграції українців у боснійське суспільство. Аналіз «Руслана» розкриває подвійні виклики, з якими стикаються емігранти: зберегти українську ідентичність і водночас подолати ризики культурної асиміляції в боснійському суспільстві. У доповідях критикувалася асиміляційна політика та обмежена організаційна підтримка емігрантів, наголошувалася на необхідності розробити надійніші стратегії збереження української культурної та національної спадщини за кордоном. Стаття дає розуміння динаміки української еміграції до Боснії та Герцеговини, наголошуючи на її значенні в ширшому контексті історії української діаспори. Підкреслено роль «Руслана» як важливого джерела для реконструкції досвіду українських емігрантів та їхнього внеску в суспільно-політичний і культурний устрій Боснії та Герцеговини. Отже, дослідження покращує наше розуміння моделей міграції та їхніх наслідків як для відправляючого, так і приймаючого суспільств протягом цього історичного періоду.
-
КИЇВСЬКА «ПРОСВІТА» ТА ВШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА В 1906–1910 РР.
Метою статті є дослідження вшанування пам’яті Т. Шевченка в діяльності Київської «Просвіти» 1906–1910 рр. Доведено, що увічнення пам’яті Т. Шевченка становило важливий напрям роботи Київської «Просвіти». Змістовні культурно-просвітницькі заходи вирізнялися розмаїтістю форм і методів, користувалася популярністю, сприяли розширенню місць і простору пам’яті про Кобзаря, формуванню Шевченківського пам’яттєвого дискурсу. Це мало позитивним наслідком утвердження української історичної та національної пам’яті, свідомості й ідентичності серед різних верств українства.
-
Національна інтелігенція та революція: дискусія на сторінках української періодики у 1917–1919 рр.
Мета дослідження полягає у вивченні та введенні до наукового обігу комплексу нових джерел, що вміщені на сторінках української періодики часів національної революції 1917–1919 рр. Тогочасна преса, була трибуною з якої представники різних політичних течій та партій могли проголошувати політичні програми або заявляти про свої погляди на сучасний стан справ, пропонувати зміни на майбутнє. Вивчення та аналіз цих заяв дають дослідникам змогу з різних боків поглянути на історію тих подій. Методологія дослідження ґрунтується на різноманітних принципах: історизмі, об’єктивності, системності, які визначили застосування як загальнонаукових (аналітичного, статистичного, історичної ретроспективи й перспективи, синтезу й аналізу), так і спеціальних методів вивчення. Це дає змогу різнобічно та критично підійти до вивчення історичних процесів та проблем, дослідити сприйняття історичних подій серед представників окремої соціальної групи суспільства, визначити місце «звичайної людини» в історії країни у перехідний період революційних змін Наукова новизна роботи полягає у дослідженні особистих рефлексій окремих представників інтелігенції як соціальної групи, що взяла на себе відповідальність за всю країну та народ. Глибокі психологічні роздуми представників інтелектуальної еліти тогочасного суспільства дають можливість з’ясувати їхні погляди в дихотомії системи «інтелігенція-народ», місця інтелігенції в підготовці революції, її місця у революційних подіях та окреслити результати взаємодії соціальних груп. Було встановлено: попри те, що представники інтелігенції, які вважали себе головними організаторами революції, її основною керівною та рушійною силою, яка передусім повинна була скористатися наслідками політичних та соціальних змін виявилися глибоко розчаровані її результатами. Вважаючи себе «Месією революції» інтелігенція була шокована «невдячністю» народних мас, які відвернулися від «своїх духовних лідерів» та не оцінили «самопожертву» інтелігенції, принесену на олтар перемоги. Перед нею знову постали два питання, які завжди виникають під час криз— «Що робити?» та «Хто винний», на які представники інтелігенції так і не змогли дати відповіді.
-
Отаманщина (1918–1919 рр.): очима сучасників та істориків
У статті зроблено спробу проаналізувати історіографію отаманщини, виокремити її як унікальне явища Української революції 1917–1921 рр. Розглянуто отаманщину як різновид протестного суспільного руху, спрямованого проти політики Директорії, крізь призму сприйняття серед очевидців подій. Виділено особливості інтерпретації тогочасної ситуації подальшими дослідниками отаманщини, її лідерами та учасниками. Проаналізовано праці очевидців подій та істориків про діяльність отаманів. Висвітлено оцінки сучасників, які вони дали формам боротьби Директорії з отаманщиною та її наслідками.
-
ВИКЛИКИ ЧАСУ: ПОДІЛЬСЬКА МІЛІЦІЯ В УМОВАХ СОЦІАЛЬНИХ ЗМІН У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 1920-х РР.
У статті комплексно досліджено становлення, розвиток та практичну діяльність подільської міліції як складової правоохоронних органів УСРР у першій половині 1920-х рр., проаналізовано нормативно-правові засади та організаційно-структурні основи її функціонування, охарактеризовано зміни в її структурі, визначено правовий статус, компетенції, напрями, форми і методи її роботи. З’ясовано особливості діяльності правоохоронних органів у протидії злочинності, охороні законності та правопорядку в Подільській губ., окреслено досягнення і прорахунки у виконанні завдань, що покладалися на підрозділи міліції, промарковано основні чинники, які впливали на ефективність служби, зокрема, відсутність чітких нормативних положень щодо кола повноважень органів правопорядку, постійні структурні зміни, слабкість матеріально-технічної бази, нестача кваліфікованих кадрів, низький рівень їх фахової підготовки, недостатність матеріального забезпечення. Розглянуто основні оперативні та профілактичні заходи, яких вживала місцева міліція для боротьби з «політичним бандитизмом», кримінальними злочинами та адміністративними правопорушеннями. Дано історико-правову оцінку діяльності органів міліції.
-
КООПЕРАТИВНА ТОРГІВЛЯ НА ВОЛИНІ В ПЕРІОД НЕПУ (1921–1928 РР.)
Охарактеризовано торговельну діяльність різних селянських кооперативів на Волині в роки нової економічної політики в СРСР; їхні здобутки та проблеми в цьому регіоні. Виявлено залежність розвитку кооперативної торгівлі від держави. Порівняно торгівлю волинських кооперативів з дорадянським часом (початком ХХ ст.). Встановлено, що торгівля була важливою складовою діяльності споживчої та сільськогосподарської кооперації в роки НЕПу. Влада вбачала у кооперативній торгівлі важливий інструмент для витіснення чи послаблення приватного капіталу на ринку торгівлі. Розпочавши торговельну діяльність переважно з 1924 р., селянська кооперація не мала достатньо часу для ефективного розвитку до згортання НЕПу, однак змогла досягти певних успіхів. Виходячи з наведеної статистики, можна зробити висновок, що кооперативна торгівля поступово збільшувала обсяги в роки НЕПу, однак іще значно поступалася приватній. За певних умов та сприятливої кон’юнктури ринку кооперативна торгівля могла конкурувати з приватною та державною.
-
ЗАСТІЛЛЯ ЯК ЧИННИК ВПЛИВУ НА ОСОБИСТЕ СПІЛКУВАННЯ УКРАЇНЦІВ У 1920–1930-Х РР.
На основі літератури, періодичних видань та архівних джерел досліджено влив застілля на особисті взаємини українців у 1920–1930-ті рр. Розглянуто зміни у спілкуванні, що відбулися під час застіль протягом зазначеного періоду. Підкреслено, що події 1930-тих рр. внесли значні корективи у форми застілля й, відповідно, змінився його вплив на особисті стосунки українців.
-
ЗАГИБЕЛЬ ХАРКІВСЬКОГО ОСЕРЕДКУ ХАСИДІВ 1939 Р.
1939 р. в Харкові було викрито релігійну організацію, що складалася з іудеїв групи ХаБаД. П’ятеро відвідувачів синагоги, які були пов’язані з любавицькою єшивою чи родиною її засновників Шнеєрсонів, збирались у синагозі поглиблено вивчати релігійну літературу. Арешт, ув’язнення й різні строки засудження свідчать, що сталінська система і після 1938 р., часу призупинення великого терору, знищувала інакодумців, які були нелояльними до режиму і зберігали традиційні духовні цінності.
-
РЕПРЕСІЇ ПРОТИ ПРОВІДНИХ АДМІНІСТРАТИВНИХ ТА НАУКОВИХ КАДРІВ РАДЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ У 1920-Х — ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 1950-Х РР.: НА ПРИКЛАДІ КИЇВСЬКОГО ПОЛІТЕХНІЧНОГО ІНСТИТУТУ
В статті досліджено репресії проти провідних адміністративних і наукових кадрів радянської України на прикладі Київського політехнічного інституту (КПІ). Проаналізовано дихотомію між радянськими ідеологічними принципами сприяння розвитку індустрії та одночасної потреби контролювати та підпорядковувати всі сфери життя шляхом масових репресій. Незважаючи на важливість вищої технічної освіти для розвитку економіки, працівники КПІ, зокрема його керівництво, значно постраждали внаслідок репресій. Аналіз зроблено на прикладах доль репресованих (ди)ректорів КПІ у 1920-х — першій половині 1950-х рр.
-
«ДИКА МУЗИКА ТОВСТУНІВ», АБО РАДЯНСЬКІ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ЛЬВІВСЬКОГО ДЖАЗУ (1944–1953 РР.)
Студії присвячені музичній, чи радше, джазовій історії радянського Львова 1940–1950 рр. Простежено вплив радянського джазу, в його російській інтерпретації, на місто в окреслений період, а також причини засилля російських гастролерів. Проаналізовано побутування німецької мелодії «Розамунда». Охарактеризовано популяризацію української музики в творах Анатолія Кос-Анатольського, Євгена Козака та Сергія Каштеляна. Дано оцінку впливу владних переслідувань кінця 1940‑х рр. на розвиток джазової музики, які призвели у тому числі до поширення образливих епітетів на кшталт: «дика музика», «музика народжена ницими інстинктами», «музика товстунів», «шкідливий сурогат», «музика на службі реакції» тощо. Визначено особливості повернення джазу в орекстри початку 1950‑х рр.
-
ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИКИ НАДАННЯ ГРОМАДЯНСТВА В УКРАЇНІ ТА КРАЇНАХ БАЛТІЇ (1991–2001)
У радянський період в Україні та країнах Балтії політика союзного центру призвела до зменшення кількості представників корінних народів відносно загальної кількості етнічного населення і збільшення російського. Відновлення незалежності цих країн 1991 р. спонукало їхні політичні еліти знаходити політико-правові шляхи для збереження й примноження корінного етносу в загальному складі населення. Отже, порівняльний аналіз відповідних шляхів у вказаних пострадянських державах, зокрема щодо надання громадянства їхнім мешканцям, ств предметом дослідження.
-
ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИЧНА СПІВПРАЦЯ УКРАЇНИ І НАТО ПЕРІОДУ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ (ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ)
У статті проаналізовано різні аспекти військово-політичного співробітництва України з Організацією Північноатлантичного договору (НАТО) після відновлення державної незалежності України 1991 до середини 2024 р. Розглянуто ключові події та документи періоду взаємодії Україна — НАТО, а також еволюцію військово-політичної співпраці нашої держави з НАТО в системному аналізі й ретроспективно. При цьому закцентовано на історичному контексті, що включає дослідження основних етапів співпраці, угод і домовленостей. Зосереджено увагу на оцінці політичних аспектів, що передбачають оцінку політичних рішень і стратегій як з боку України, так і з боку НАТО.
-
ДОСЛІДЖЕННЯ ТЕОРІЇ ТА ІСТОРІЇ ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОТИБОРСТВА В УКРАЇНІ: ПРОВІДНІ НАПРЯМИ ТА НАУКОВІ ОСЕРЕДКИ (1991 — ПЕРША ЧВЕРТЬ ХХІ СТ.)
У статті зроблено історико-наукознавчий аналіз особливостей розвитку в пострадянській Україні наукових досліджень у сфері інформаційного протиборства як одного з ключових елементів сучасної воєнно-політичної конфліктності та неконвенційних (гібридних) війн. Розглянуто провідні суспільні та оборонно-безпекові чинники, які вплинули на формування проблематики профільних студій, інфраструктуру вивчення інформаційної боротьби в секторі безпеки та оборони України, становлення вітчизняної наукової школи. Проаналізовано головні напрями досліджень інформаційної безпеки в інтересах науково-аналітичного забезпечення відсічі новітнім загрозам національній безпеці України.
-
УЧАСТЬ АВСТРАЛІЇ В AUKUS ТА СТРАТЕГІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ АЛЬЯНСУ В ПІДТРИМАННІ РЕГІОНАЛЬНОЇ І ГЛОБАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ
Проаналізовано стратегічність AUKUS у контексті посилення глобальної конкуренції демократій і автократій, яка суттєво впливає на безпекове середовище в Індо-Тихоокеанському регіоні. Конфронтаційність політки КНР та відверто агресивна зовнішня політика КНДР потребують зусиль для їхнього ефективного стримування. На базі аналізу урядових документів ы архівних матеріалів країн — членів альянсу AUKUS виявлено особливості реалізації стратегічної оборонної програми щодо забезпечення Австралії атомними підводними човнами та ін. У статті підкреслюється важливість AUKUS як моделі безпекової співпраці в контексті гібридної агресії автократій, зокрема регулярних пошкоджень об’єктів критичної підводної інфраструктури — електричних і комунікаційних кабелів, що поєднують держави й континенти. Окремо розглянуто аспект публічної дипломатії в контексті інформаційного забезпечення розвитку AUKUS.
-
ВІЙНИ ЯК ЗАГРОЗА СВІТОВІЙ ЦИВІЛІЗАЦІЇ В ІСТОРИКО-ФІЛОСОФСЬКИХ РЕФЛЕКСІЯХ XXI СТ.
Статтю присвячено аналізу причин, механізмів і наслідків війн, які несуть загрози для світової цивілізації, в історико-філософських рефлексіях ХХІ ст. Автори звернули увагу на те, що доба Ренесансу, Просвітництва, Гуманізму ХІХ ст., ліберальних прагнень ХХ ст., інтелектуальної революції ХХІ ст. не змогли стати на заваді руйнівним війнам. Розглядаються рефлексії щодо пошрення агресивних настроїв та політик окремих держав у різних регіонах планети, які супроводжуються застосуванням стратегій експорту революцій, використанням досягнень науково-технічного прогресу та призводять до локальних збройних конфліктів із загрозою їх маштабування. На порядок денний постають завдання створення нових політичних, суспільних і військових інститутів, які б могли гарантувати світові мир і безпеку та оголосити війну поза законом.
-
ЕСТЕТИКА ІСТОРІЇ ЯК ГАЛУЗЬ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
У статті обґрунтовано доцільність розвитку естетики історії як особливої галузі філософії, спрямованої на дослідження історичної науки, популяризації її здобутків, а також власне історичного процесу. Стислий екскурс до минулого та сьогодення естетико-історичних ідей супроводжується акцентуванням бажаності виведення їх на якісно новий рівень, підставою для чого постає переосмислення предмету теоретико-естетичних пошуків. Пропоноване авторське бачення естетики історії, її сутності та структури має на меті, зокрема, посилення гідної співпраці філософа-естетика та історика на шляху дослідження суспільного буття.
