Національна інтелігенція та революція: дискусія на сторінках української періодики у 1917–1919 рр.

Анотація

Мета дослідження полягає у вивченні та введенні до наукового обігу комплексу нових джерел, що вміщені на сторінках української періодики часів національної революції 1917–1919 рр. Тогочасна преса, була трибуною з якої представники різних політичних течій та партій могли проголошувати політичні програми або заявляти про свої погляди на сучасний стан справ, пропонувати зміни на майбутнє. Вивчення та аналіз цих заяв дають дослідникам змогу з різних боків поглянути на історію тих подій. Методологія дослідження ґрунтується на різноманітних принципах: історизмі, об’єктивності, системності, які визначили застосування як загальнонаукових (аналітичного, статистичного, історичної ретроспективи й перспективи, синтезу й аналізу), так і спеціальних методів вивчення. Це дає змогу різнобічно та критично підійти до вивчення історичних процесів та проблем, дослідити сприйняття історичних подій серед представників окремої соціальної групи суспільства, визначити місце «звичайної людини» в історії країни у перехідний період революційних змін Наукова новизна роботи полягає у дослідженні особистих рефлексій окремих представників інтелігенції як соціальної групи, що взяла на себе відповідальність за всю країну та народ. Глибокі психологічні роздуми представників інтелектуальної еліти тогочасного суспільства дають можливість з’ясувати їхні погляди в дихотомії системи «інтелігенція-народ», місця інтелігенції в підготовці революції, її місця у революційних подіях та окреслити результати взаємодії соціальних груп. Було встановлено: попри те, що представники інтелігенції, які вважали себе головними організаторами революції, її основною керівною та рушійною силою, яка передусім повинна була скористатися наслідками політичних та соціальних змін виявилися глибоко розчаровані її результатами. Вважаючи себе «Месією революції» інтелігенція була шокована «невдячністю» народних мас, які відвернулися від «своїх духовних лідерів» та не оцінили «самопожертву» інтелігенції, принесену на олтар перемоги. Перед нею знову постали два питання, які завжди виникають під час криз— «Що робити?» та «Хто винний», на які представники інтелігенції так і не змогли дати відповіді.