№ 50 (2020)

The article describes the events that accompanied the process of the appearance, production, and decline of artillery production in Lviv in the XIV–XVIII centuries. The factors that have become prerequisites for setting up the production of guns in Lviv are analyzed. An important factor influencing the development of metalworking and weapons production in Lviv was the rich deposits of marsh ore from the Dniester along the Zubra River valley to Lviv. Long before the casting of artillery in the city was already pouring bells.
Due to its favorable geographical location, Lviv was an important center of trade and crafts, which in turn contributed to the rapid emergence of new weapons in the city. The initial period of development of artillery production is characterized, the preserved Lviv bell tower of the XІV century is described from the holdings of the Museum of the Polish Army, it was concluded that its design corresponds to the requirements of the time.

The key moments of the development of artillery production in Lviv in the XVI–XVII centuries are considered with an emphasis on the ethnic origin of foundries operating in the city. The influence of European production technologies is monitored through foreign craftsmen who worked as a sworn city foundries. The high authority of Lviv foundries is evidenced by the right to supervise masters of their profession throughout the territory of the Rzeczpospolita on a par with Krakow’s colleagues. We do not find any documentary references to the involvement of Ukrainians in working with city guns. Obviously, this is due to the general confrontation between the communities in the city at the time.

У статті висвітлюються обставини становлення й розвитку військової археології як галузі історичного знання у ХІХ на початку ХХ ст. на території України, яка входила до складу Російської імперії. Встановлено що об’єктом військово-археологічних досліджень стали фортифікаційні споруди, місця битв, військові поховання, озброєння й амуніція. Зазначається, що у цей період розпочалася інституціоналізація військової археології шляхом організації спеціалізованих наукових товариств, друкованих видань, музеїв. Вказано, що військово-археологічні дослідження здійснювалися як вченими-професіоналами, так і аматорами, які цікавилися старожитностями, зокрема й тими що походили із середовища офіцерської інтелігенції російської імперської армії.

На основі архівних джерел автори доводять, що протягом досліджуваного періоду Київ був одним із провідних центрів фотографічної освіти Східної Європи. Величезну роль у цьому відіграли науково-освітні заклади міста, зокрема Київська політехніка. Підходи до організації фотоосвіти та її ефективність змінювалися залежно від політичної кон’юнктури й уявлень про роль фотографії в житті суспільства.

У статті на основі біографічних документів Бернарда Кратка і Жозефіни Діндо показано наслідки соціокультурних трансформацій у середовищі митців Радянської України у 1920–1930 рр. Розглянуто життєвий шлях подружжя скульпторів, які народились у Варшаві, формувались як митці під впливом європейських тенденцій, а згодом співпрацювали зі школою М. Бойчука. Радянський тоталітарний режим змусив їх змінити творчі методи й тематику. Внаслідок репресій вони змушені були боротися за реабілітацію та повернення в мистецтво.

Протягом багатьох років одним з важливих напрямів дипломатичної діяльності представників консульських установ Німеччини в СРСР, зокрема в Україні, було висвітлення основних подій на місцях їх перебування. Взірцем такої діяльності є Андор Генке (Хенке) — консул Німеччини в УСРР, справжній професіонал своєї справи, що мав у Третьому Рейху прізвисько «головний совєтолог».

На основі архівних матеріалів висвітлено принципи функціонування українських освітніх товариств (УОТ), які стали альтернативними культурно-просвітницькими об’єднаннями в Генеральній губернії з ініціативи Українського центрального комітету (УЦК) після ліквідації товариств «Просвіта», «Рідна хата», «Рідна школа» та ін. З’ясовано, що УЦК вдалося створити ефективну мережу УОТ з максимально адаптованою до умов окупаційного режиму структурою. УОТ сприяли національному та фізичному вихованню української молоді, організації дошкільних закладів, вирішенню соціальних питань, відіграли одну з ключових ролей у збереженні національної ідентичності українців.

У статті порушується питання Голодомору 1930-х рр. на території Білорусі в розгляді сучасної білоруської історичної науки й публіцистиці. Зроблено висновки щодо місця цієї проблематики в історіографії Білорусі загалом. Але найважливіше, що предмет показано з погляду процесів модернізації, що дає змогу виразно побачити штучну й політичну природу явища Голодомору. Через це можливо простежити відмінності історіографічних процесів у Білорусі й побачити явище в актуальної площині.

Основна мета статті полягає у визначенні ставлення Церкви Адвентистів сьомого дня в Україні до Революції Гідності в 2013–2014 рр. Проаналізовано основні положення соціального вчення адвентистів з метою встановлення схожості та відмінності соціальних адвентистських принципів із цінностями Євромайдану. Розглянуто офіційні заяви керівництва конфесії в Україні щодо протестного руху. У висновках представлено та узагальнено реакції Церкви Адвентистів сьомого дня на події Євромайдану.