Сторінки історії

ЯКIВ І (1603–1625) ТА ОБРАЗ КОРОЛІВСЬКОЇ ВЛАДИ В ALBUM AMICORUM МІШЕЛЯ ВАН МЕЄРА

2024-07-29T11:04:53+03:00

«Альбоми друзів» (Лат. — album amicorum, нім. —Stammbucher), значна частина яких датована XVI ст., створювали переважно студенти, які мандрували країнами Європи під час навчання. В цій статті проаналізовано акварелі з «альбому друзів» Мішеля ван Меєра, подано загальну характеристику джерела та вказано специфіку джерельної критики. З огляду на функції альбому на доджерельному етапі, він є цікавим синтезом візуальної й текстуальної культур ранньомодерної Європи. Дві акварелі зображають Якова І у тогочасному соціумі: в одному він взаємодіє з англійським парламентом, в іншому перебуває серед англійців, що спостерігають за боєм півнів. Важливим є й зображення Якова І під час традиційної церемонії Ордену підв’язки. Культ святого Георгія став універсальною гарантією лояльності різних соціальних і (або) конфесійних груп суспільства.

ДРАГУНСЬКІ ФОРМУВАННЯ В ЗБРОЙНИХ СИЛАХ ГЕТЬМАНЩИНИ СЕРЕДИНИ — ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVII СТ.

2024-07-29T11:08:27+03:00

Статтю присвячено появі, становленню та розвитку драгунських формувань в армії Гетьманщини. З’ясовано витоки та історичний контекст появи кінної піхоти, її організацію, тактику й участь у війнах. Формування драгунських підрозділів розпочалося в ході спроб гетьманів створити постійну армію в добу Козацької революції середини XVII ст. Організація, озброєння й тактика драгунів орієнтувалися на західноєвропейські взірці, з якими козацькі старшини були знайомі з часів Речі Посполитої, в армії котрої аналогічні формування виникли раніше. Через складність фінансування й підготовки цих відділів вони не дуже поширилися, залишившися в складі прибічної гетьманської гвардії.

СЛОВЕСНО-МУЗИЧНА СТРУКТУРА МОНОГОЛОСНОЇ ЛІТУРГІЇ ЙОАНА ЗЛАТОУСТОГО З ПЕРЕМИШЛЬСЬКОГО РУКОПИСУ XVII СТ.

2024-07-29T11:13:39+03:00

У статті окреслено специфіку музичного викладу моноголосної Літургії Йоана Златоустого з Перемишльського рукопису XVII ст. Проаналізовано словесно-музичну структуру твору, зв’язок музичних форм зі словами-символами. Показано, що предметом нашого дослідження є унікальна пам’ятка культури, єдина в своєму роді. Решта відомих українських моноголосних творів літургійного жанру є лише окремими частинами євхаристійного богослужіння візантійського обряду.

СТАНОВЛЕННЯ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ У ВІЙСЬКОВИХ ПОСЕЛЕННЯХ КАВАЛЕРІЇ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТ.

2024-07-29T11:16:44+03:00

У статті проаналізовано історію виникнення та організації фельдшерських шкіл для підготовки медичних працівників у військових поселеннях кавалерії протягом 1817–1857 рр. Всебічно розглянуто специфіку навчально-методичної організації навчання та з’ясовано особливості матеріально-технічної бази фельдшерських шкіл. Встановлено, що військово-поселенське керівництво постійно прагнуло тісно пов’язати підготовку фельдшерів із потребами охорони здоров’я. Доведено, що викладачі фельдшерської школи були високоосвіченими інтелігентними особами й приділяли увагу науковій та суспільно-політичній роботі серед учнів.

ДІЯЛЬНІСТЬ ГУБЕРНСЬКИХ ФІНАНСОВИХ ІНСТИТУЦІЙ НА ЛІВОБЕРЕЖЖІ УКРАЇНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ — ПОЧАТКУ ХХ СТ.

2024-07-29T11:19:28+03:00

Досліджується запровадження комплексних реформ управління державними фінансами на рівні регіональних місцевих фінансових інституцій. Для цього проаналізовано діяльність губернських казенних палат та податної інспекції на Лівобережжі України. Висвітлено реформування повноважень казенних палат та податної інспекції. Внаслідок перетворень у структурах казенних палат та податкової інспекції надали можливості перейти до фізичного контролю за перебігом податкових справ.

УКРАЇНСЬКЕ ДУХОВЕНСТВО НА ПЕРЕЛОМІ: ВАСИЛЬ СЛОВАЧЕВСЬКИЙ ТА ФЕДІР ЯВОРСЬКИЙ (КІНЕЦЬ ХІХ — ПЕРША ТРЕТИНА ХХ СТ.)

2024-07-29T11:24:31+03:00

Статтю присвячено порівняльному дослідженню біографій двох священників з Київщини: Василя Словачевського і Федора Яворського, міського і сільського. Вони були майже однолітками: народилися 1880 р. і 1878 р. відповідно. Обидва пішли з життя в 1938 р. під час Великого терору. З використанням довідкових та періодичних єпархіяльних видань, опублікованих матеріалів із архівів радянських спецслужб, а також сімейного архіву Алли Словачевської простежено їхні життєві траєкторії. Показано, що було спільним і притаманним для їхнього кола, що відрізняло становище кожного з них, а що було визначено суспільно-політичними трансформаціями.

ВНЕСОК ГЕНЕРАЛ-МАЙОРА ЛЕОПОЛЬДА РИКА ТА ЙОГО РОДИНИ У ФОРМУВАННЯ МУЗЕЙНИХ КОЛЕКЦІЙ ЛЬВОВА ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ.

2024-07-29T11:31:39+03:00

У статті досліджено участь генерал-майора Леопольда Рика (1843–1927) у розвитку музеїв Львова. Зроблено загальний аналіз пам’яток з приватної колекції, які були передані до музейних збірок Історичного музею міста Львова та Національного музею ім. короля Яна ІІІ у Львові, а згодом стали складовою частиною колекції Львівського історичного музею.

Встановлено основні віхи життєвого шляху Л. Рика — галичанина, львів’янина, кадрового військового армії Австро-Угорщини, колекціонера і поціновувача старовини. Пам’ятки, що належали Л. Рику, сьогодні формують культурно-історичне надбання музеїв м. Львова, є важливим генератором інформації про епохи, які вони ілюструють.

ГРОМАДСЬКО-ОСВІТНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ ГРИГОРІЯ ШЕРСТЮКА (1882–1911

2024-07-29T11:38:02+03:00

Статтю присвячено дослідженню громадсько-освітньої діяльності Григорія Пилиповича Шерстюка — українського педагога, мовознавця редактора, видавця. Проаналізовано тематику, зміст його публікацій у журналі «Світло», підручника для дітей молодшого шкільного віку, рецензій дитячої літератури. З’ясовано значення згаданих праць для поглиблення джерельної бази студій з історії, педагогіки, біографістики, книговидавництва початку ХХ ст. Визначено внесок Г. Шерстюка у створення української національної школи на початку ХХ ст.

ДІЯЛЬНІСТЬ ТОВАРИСТВА ОПІКИ НАД ДІТЬМИ В’ЯЗНІВ У ВАРШАВІ У 1905–1916 РР. (ЗА МАТЕРІАЛАМИ РІЧНИХ ЗВІТІВ)

2024-07-29T11:42:18+03:00

У статті розглядається важливий історичний етап, пов’язаний із функціонуванням благочинної організації Конгресової Польщі — Товариства опіки над дітьми в’язнів у Варшаві в перші десятиліття ХХ ст. Висвітлюються ключові аспекти й етапи діяльності об’єднання з фокусуванням на значущих подіях, що вплинули на темпи його розвитку. Особлива увага приділяється програмам з реалізації векторів підтримки підопічних, включаючи соціальну, освітню та психологічну сфери.

Розглядаються ініціативи спрямовані на поліпшення якості життя дітей і забезпечення їхнього повноцінного розвитку. Дослідження також ставить перед собою завдання визначити виклики та досягнення організації протягом указаного періоду, проаналізувати внутрішню адміністративну роботу, включаючи ефективність управлінських і стратегічних рішень у розвитку організації. Фінансова діяльність організації є ще однією важливою складовою аналізу, оскільки визначала рівень її стабільності та здатності забезпечити необхідні ресурси для виконання завдань.

Додатково дослідження висвітлює напрямки залучення дітей до практичної роботи, враховуючи їхні індивідуальні особливості й потреби. Також розглядаються різні форми співпраці товариства з іншими доброчинними організаціями, урядовими структурами та приватними особами для ефективної реалізації спільних проектів і досягнення цілей.

Загалом, дослідження цієї доброчинної організації відкриває багатоаспектність та важливість її в соціально-гуманітарному контексті першої половини ХХ ст.

ДІЯЛЬНІСТЬ «ПОКРІПЛЯЮЧОЇ СТАНЦІЇ НА ЗАЛІЗНИЧНОМУ ВОКЗАЛІ У ЛЬВОВІ» (1916–1919 РР.)

2024-07-29T11:55:55+03:00

У статті досліджено соціально-політичні, економічні передумови та причини появи такої організації, як «Покріпляюча станція на Залізничному вокзалі у Львові», яка раніше мало потрапляла в поле зору дослідників. На основі архівних документів виявлено особливості її функціонування та управління нею. Організація мала чітку структуру, одночасно будучи структурним елементом у складі «Українського крайового комітету помочі для виселенців». В умовах Першої світової війни станція зуміла стати осередком допомоги евакуйованим. Разом із тим, її діяльність сприяла популяризації комітету загалом. Продемонстровано, що станція співпрацювала з управлінням залізницею та пресою. Без залізничної адміністрації було б вкрай складно налаштувати чітку роботу організації, натомість преса допомагала комунікувати із суспільством. На основі документів відомо, що лише за період із вересня 1916 р. по вересень 1917 р. організація змогла надати допомогу понад 40 тис. осіб, що свідчить про її важливе значення. Робота станції також давала змогу залучати до її лав місцеве населення. Незважаючи на низку проблем, «Покріпляючій станції на Залізничному вокзалі у Львові» вдалося досягти якісних змін у покращенні становища евакуйованих.

ХАРКІВСЬКИЙ ЧАСОПИС «НОВА ГРОМАДА» В УМОВАХ РОЗГОРТАННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАНЬ НА СЛОБОЖАНЩИНІ В ЛИСТОПАДІ — ГРУДНІ 1917 Р.

2024-07-29T11:59:36+03:00

В статті досліджено редакційну політику харківського часопису «Нова Громада» в умовах розгортання Визвольних змагань українського народу в листопаді — грудні 1917 р. Розглянуто специфіку тогочасного українського політичного руху на Слобожанщині та проблему формування єдиного інформаційного простору, який би забезпечував поступ державотворчих сил у регіоні. Визначено політичне «Credo» членів редакційної колегії газети, які представляли українські соціалістичні партії Харківщини. Основну увагу приділено тематиці статей «Нової громади». Зокрема, набула широкого висвітлення тема культурно-національного відродження на Слобожанщині та повʼязана з цим проблема просвітянського руху та українізація освіти, обговорювалися перспективи економічного поступу й розвитку банківської справи, тощо. Водночас активно обговорювалися проблеми загроз нещодавно проголошеній Українській Народній Республіці та взаємодія з соціалістичними партіями Росії, передусім з більшовиками. Було зроблено висновок, що редакційна колегія часопису «Нова Громада» формувала інформаційну політику, яка сприяла культурно-національному руху на Слобожанщині, заохочувала розвиток кооперації та згуртовувала навколо себе прихильників Центральної Ради. Водночас редколегія й автори публікацій були носіями соціалістичних ідей з притаманними їм утопіями. Передусім це стосувалося тез щодо усуспільнення промислових підприємств та необхідності в конфіскаційній грошовій реформі. Великою помилкою був також класовий підхід до усвідомлення потенційних загроз Україні, нерозуміння сутності російського більшовизму та недооцінка його небезпек.

СЛУЖБА ЄВРЕЇВ В АРМІЇ ІІ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ (1921–1939 РР.)

2024-07-29T12:03:31+03:00

Перші випадки служби євреїв у польських частинах припадають на час Першої світової війни, коли чимало з них воювало в лавах Легіонів польських на боці Австро-Угорщини. Чимало євреїв входило до складу польської армії під час польсько-більшовицької війни. Після завершення воєнних дій армія перейшла на службу в умовах миру з поступовим запровадженням загальної військової повинності. Євреї як громадяни відродженої Польщі отримали однакові з поляками конституційні права, втім, і обов’язок захищати країну. Протягом усього міжвоєнного періоду євреїв призивали до війська, а їх кількість в армії в різні роки була різною. Євреїв-новобранців переважно направляли в частини піхоти, кавалерії, артилерії і лише незначний відсоток — у санітарні частини, обози, інженерно-саперні війська. Практично їх не брали в авіацію, жандармерію, корпус охорони прикордоння, частини зв’язку та бронетанкові війська.

ЗАЛУЧЕННЯ СТУДЕНТІВ ВИЩИХ ТЕХНІЧНИХ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ ДО СУЦІЛЬНОЇ КОЛЕКТИВІЗАЦІЇ В УСРР (КІНЕЦЬ1920-х — ПОЧАТОК 1930-х рр.)

2024-07-29T12:08:41+03:00

У статті на основі проаналізованих архівних джерел та матеріалів періодики визначено основні завдання ідеологічної роботи, які ставилися перед студентами в період суцільної колективізації. Зазначається, що студенти мали вести культурно-просвітницьку та ідеологічну роботу серед селян. Ідеться також про те, що під час перебування на селі студенти викривали класових ворогів. Шефам-студентам також доводилося надавати технічну допомогу, ремонтуючи сільськогосподарські знаряддя, оскільки вони перебували в неналежному стані. Навчання студентів на тракторних курсах, то налагодити цей процес не вдалося внаслідок їх незадовільної організації та матеріально-технічних проблем.

УКРАЇНСЬКИЙ ГОЛОДОМОР У ЧЕХОСЛОВАЦЬКИХ ІСТОРИЧНИХ ДЖЕРЕЛАХ ТА ЧЕСЬКІЙ І СЛОВАЦЬКІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ

2024-07-29T12:11:49+03:00

Автори статті проаналізували чеські та словацькі історичні джерела з проблематики Голодомору в Радянській Україні 1932–1933 рр. Досліджено чеську та словацьку історіографію з цього питання. З’ясовано, що в колишньому чехословацькому, а після 1990 р. — ні в чеському, ані в словацькому історичному просторі місцеві історики не використали потенціал накопиченого матеріалу міжвоєнного періоду (архівного, преси, радіоматеріалу, подорожніх нотаток тощо). Щодо проблематики радянського голоду, зокрема Голодомору в Україні 1932–1933 рр., не було опубліковано жодної спеціальної монографії. Проблема представляється лише в окремих розділах загальних праць, присвячених історії сталінізму чи радянської історії загалом. Також бракує перекладної літератури, зокрема українських авторів. Така ситуація зумовлена тим, що в другій половині XX ст. в Чехословаччині не існувала, a після 1990 р. в Чехії та Словаччині не виникла наукова школа україністики. Наразі вона тільки формується.

НЕРЕАЛІЗОВАНІ ПЛАНИ ПОТРІЙНОЇ ОКУПАЦІЇ КАРПАТСЬКОЇ УКРАЇНИ ЗБРОЙНИМИ СИЛАМИ УГОРЩИНИ, ПОЛЬЩІ ТА РУМУНІЇ У БЕРЕЗНІ 1939 Р.

2024-07-29T12:15:57+03:00

У статті на основі невідомих дипломатичних документів із польських архівів розкривається малознана сторінка з історії державно-територіальних змін у Підкарпатській Русі (Карпатській Україні) у середині березня 1939 р., пов’язана з планами Варшави реалізувати сценарій потрійної окупації регіону за участю Угорщини, Румунії та Польщі. З провалом планів Варшави було остаточно поховано надії польської дипломатії створити «Третю Європу», а країною, яка найбільше скористалася з підвищеної напруги між Угорщиною та Румунією, стала Німеччина.

ПИТАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ В ОКУПАЦІЙНІЙ ПРЕСІ ЗАПОРІЗЬКОЇ ТА ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛ. 1941–1943 1941–1943 рр.

2024-07-29T12:23:29+03:00

У статті розкрито висвітлення питань, що стосувалися української історії та культури на сторінках газет періоду нацистської окупації 1941–1943 рр. Зазначено, що, незважаючи на терор, який скоїли окупаційні війська, хоча й з пропагандистською метою, окупаційна адміністрація надала право місцевій пресі публікувати статті відповідного змісту. Акцент поставлено на періодиці Запорізької та Дніпропетровської обл., адже вони були русифікованіші в перші десятиліття радянського домінування, як результат, подібні публікації давали змогу відродити серед місцевого населення українські традиції, історію та культуру.

НЕОУНІЙНА ЦЕРКВА НА ВОЛИНІ ПІД ЧАС ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

2024-07-29T12:25:47+03:00

У статті досліджено функціонування неоунійної Церкви на Волині під час Другої світової війни. Визначено стан цього релігійного руху на момент приєднання Західної України до УРСР. Простежено вплив радянської влади на закриття головних осередків неоунії наприкінці 1939 р. З’ясовано умови життя вцілілих неоунійних парафій у роки німецької окупації. Констатовано, що 1945 р., в рамках узятого в державі курсу на повну ліквідацію унії в Україні було закрито останні неоунійні парафії на Волині.

Становлення спільноти українських переміщених осіб у повоєнній Баварії 1945–1947

2024-07-29T12:29:35+03:00

Сучасний світ зіткнувся з проблемою переміщених осіб і біженців. Через війни й конфлікти безліч людей з усього світу тікають до Європи і Північної Америки, намагаючись знайти притулок. Однак проблема переміщених осіб не нова. Після Другої світової війни європейські держави вже зустрічалися з питанням переміщених осіб. Допомогові організації УНРРА й ІРО надавали соціальну і економічну допомогу тисячам осіб, що опинилися за межами постійних місць проживання. Одним із прикладів соціального становища переміщених осіб був український приклад в Баварії. Зіткнувшись з проблемами соціального статусу, часто з обмеженими правами, українці були змушені шукати можливостей залишитися в Баварії і уникнути репатріації до СРСР. Мета дослідження випливає з поставленої гіпотези, згідно з якою уникнути репатріації українцям вдалося завдяки соціальній активності, й полягає в тому, щоб проаналізувати статус переміщених осіб на прикладі українців Баварії. Брак праць щодо переміщених осіб у післявоєнній Баварії свідчить про новизну дослідження. Стаття є актуальною з огляду на порівняння переміщених осіб після війни з сучасним статусом. Висновки підтверджують, що українські переміщені особи, які змогли затвердитись у суспільстві започаткували формування української національної меншини.

СТАЛІНСЬКІ «ЛЕКАЛА» ЛЬВІВСЬКОЇ ПІСЛЯВОЄННОЇ МОДИ

2024-07-29T12:33:26+03:00

Мета роботи. На основі доступної історіографії, періодики та архівних джерел простудіювати післявоєнний стан львівської моди, рівень забезпечення містян одягом та взуттям в умовах дефіциту, визначити місце моди в міському повсякденні Львова на тлі зародження в місті субкультури «стиляг». Методологія. Під час роботи над статтею використано причиново-наслідковий метод, який дає змогу проаналізувати соціальну атмосферу міста після другого приходу більшовиків та його вплив на моду львів’ян. Воєнне лихоліття і як наслідок зміна національного характеру населення, сформували у Львові цілком новий суспільний конгломерат із дещо відмінними модними запитами. Цей метод дав змогу, почасти, реконструювати тогочасні модні вподобання львів’ян і зробити відповідні узагальнення. Порівняльний та системний методи дають змогу зіставити та структурувати зміни, які імплементували більшовики, краще відтворити образ «львівського модника» часів пізнього сталінізму. Завдяки евристичному методу вдалось атрибутувати відомості про становлення львівської субкультури та реконструювати образ львівського стиляги. Наукова новизна. Вперше окремі акценти зроблено на формуванні радянської модельної школи міста, на роботах тогочасних львівських модельєрів, на становленні львівського Будинку мод. Відзначено важливу роль модельних цехів Універмагу та комбінату «Міськпромторгу» в забезпеченні містян новими моделями одягу. Підкреслено особливості та обставини формування у Львові нового, дещо спрощеного, соціально невибагливого типу мешканців, зі своїми правилами і традиціями в підборі та компонуванні одягу, який відрізнявся від колишніх галицьких модних уподобань, носії котрих відтепер перебували у меншості. Висновки. До модних уподобань львів’ян у другій половині 1940-х рр. належав «мілітарний стиль», у поєднанні з хутровими елементами, натомість у першій половині 1950-х рр. домінував стиль «зут», що поєднував довгі мішкуваті піджаки та широкі штани, «труакари» й одяг спортивного стилю. Значно впливав на львівську моду синтез капрону, вироби з якого з’явились у місті на початку 1950-х рр. під торговою маркою «Капрон». Невдовзі капрон став атрибутом жіночого гардеробу львів’янок, як і взуття типу «лодочки», «румунки» та «спортивки». Серед чоловічого взуття популярні були витяжні й прикрійні чоботи, черевики «дербі» та калоші. Наприкінці 1940-х — на початку 1950-х рр. у Львові поширилася притаманна для всього СРСР субкультура «стиляг». Представників цієї субкультури почали називати стилягами лише в середині 1950-х рр., до того львів’яни їх називали «франтами», «піжонами», «фраярами» та «фіфами». Переважно це були молоді люди, вихідці з партійних та чиновницьких еліт, чий зовнішній вигляд виходив за межі радянської моралі, не відповідав усталеним нормам поведінки та засуджувався з боку влади.

Радянський наратив «ворожої церкви» у світлі культивування міфу про Українську греко-католицьку церкву середовищі української діаспори

2024-07-29T12:41:53+03:00

У статті представлено масштаби діяльності радянських спецслужб та підконтрольних їм структур, що діяли під патронатом Російської православної церкви, за межами Радянського Союзу. Після ліквідації Української греко-католицької церкви на Львівському псевдособорі 1946 р. та встановленням тотального державного контролю над церковною сферою західних областей Української РСР, УГКЦ мала змогу легально існувати та розвиватись у тих країнах світу, в яких були потужні осередки української діаспори з Галичини. Проте навіть існування цієї церкви за межами СРСР вважалося в радянських політичних колах небезпечним. З греко-католицькою церквою пов’язували функціонування українського націоналістичного руху, яке підтримувала діаспора. Тому, з метою домогтися розриву відносин української діаспори з Українською греко-католицькою церквою, а відтак обмежити її зв’язок з українськими націоналістами, радянські спецслужби за допомогою Російської православної церкви 1946 р. розпочали масштабну кампанію з дискредитації УГКЦ в середовищі української діаспори. Також у статті продемонстровано участь у цьому процесі Ради в справах Російської православної церкви та підконтрольних їй, як і самій Російській православній церкві, організацій за межами СРСР. Звісно, наведений матеріал віддзеркалює лише однин із багатьох сегментів масштабної кампанії проти українського народу, його цінностей, традицій, національної церкви.

УКРАЇНСЬКО-ТУРЕЦЬКА СПІВПРАЦЯ В ГУМАНІТАРНІЙ СФЕРІ У 1991–2021 РР.

2024-07-29T12:48:06+03:00

Досліджуються динаміка й напрями українсько-турецької співпраці в гуманітарній сфері у 1991–2021 рр.: освіті й науці, культурі, туризмі, в соціальних проєктах. Висвітлюється роль кримськотатарської спільноти України, української та кримськотатарської громад Туреччини у розвитку українсько-турецької співпраці. Окреслено перспективи поліпшення стану українсько-турецьких контактів в гуманітарній сфері.