КОНФЕСІЙНА ПОЛІТИКА РОСІЙСЬКОГО УРЯДУ НА АНЕКСОВАНИХ ПОЛЬСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТ.

Анотація

У статті комплексно проаналізовано конфесійну політику Російської імперії на анексованих польських землях у другій половині ХІХ ст. у контексті післяповстанської інтеграції Привіслянського краю. Вихідною передумовою дослідження є поразка Січневого повстання 1863–1864 рр., після якої імперський уряд узяв курс на остаточну ліквідацію автономних інституцій Королівства Польського та його повну інкорпорацію до загальноімперського політичного, адміністративного й культурного простору. В цьому процесі важливе місце посідала конфесійна політика як складова ширшої стратегії русифікації та уніфікації. Проаналізовано основні напрями та механізми реалізації імперської конфесійної політики, зокрема обмеження діяльності Римо-католицької церкви, підпорядкування церковних структур державному контролю, підтримку та інституційне посилення Російської православної церкви, а також використання релігійного чинника як інструменту політичної лояльності. Показано, що ліквідація унійної церкви, трансформація конфесійної мережі та цілеспрямоване насадження православ’я були важливими складовими імперської асиміляційної політики. Особливу увагу приділено ролі православної церкви як провідника імперської ідеології, що сприяла формуванню нових ідентифікаційних моделей населення регіону. З’ясовано, що конфесійна політика Російської імперії була системна й багатовимірна, поєднуючи адміністративно-правові інструменти, репресивні заходи та ідеологічний вплив. Її реалізація сприяла поступовому витісненню польських національно-релігійних традицій та інтеграції регіону до імперського простору, однак водночас зумовлювала зростання соціальної напруги й опору місцевих мешканців. У підсумку доведено, що конфесійна політика була ключовим елементом імперських асиміляційних практик, відіграючи визначальну роль в уніфікації анексованих польських територій.